Сілла закінчила розповідь, і Ґегаловуд запитав:
— На вашу думку, брат був причетний до викрадення Ноли?
— Він, сказати б, дуже дивно поводився з жінками… Любив їх малювати. Надто ж білявок. Знаю, що деколи малював їх у громадських місцях, потайки. Ніколи не розуміла, що йому в них так подобалося… Так, вважаю, в нього могло щось статися з тією дівчиною. Батько думав, що Лютер ошалів, почувши відмову, і вбив її. Коли зателефонували з поліції й сказали, що він загинув, батько довго плакав. І я чула, як він крізь сльози сказав: «Краще б він помер… Якби я його знайшов, то, певне, сам убив би, тільки б він не скінчив життя на електричному стільці».
Ґегаловуд схилив голову. Потім швидко оглянув Лютерові речі й дістав нотатник.
— Це почерк вашого брата?
— Ага, тут записано, як обрізати ружі… Він, крім усього іншого, доглядав у Стерна троянди. Не знаю, чому я зберегла його.
— Можна взяти?
— Взяти? Беріть. Але, боюся, ці нотатки навряд чи становлять інтерес для вашого розслідування. Я їх переглядала: це просто посібник з догляду за квітами.
Ґегаловуд кивнув.
— Розумієте, мені потрібно зробити експертизу почерку вашого брата.
11. В очікуванні Ноли
— Маркусе, бийте по цій груші. Бийте так, наче від цього залежить ваше життя. Ви повинні боксувати, як ви пишете, і писати так, як боксуєте, ви повинні цілком викладатися, тому що кожен матч і кожна книжка можуть виявитися останніми.
Літо 2008 року видалося для Америки дуже спокійне. Бої довкола списку кандидатів у президенти скінчилися наприкінці червня, коли після домовленості в Монтані демократи висунули Барака Обаму; республіканці ж проголосували за Джона Маккейна ще в лютому. Тепер настала пора гуртувати прихильників: найближчі важливі події очікувалися тільки з кінця серпня, коли на з’їздах двох провідних і найдавніших партій країни мали офіційно затвердити своїх претендентів на Білий дім.
У той період затишшя перед виборчою бучею, що шаленітиме аж до Election day — дня виборів 4 листопада, вся преса накинулася на справу Гаррі Квеберта, зчинивши неабияку веремію в суспільстві. Воно поділилося на квебертистів і антиквебертистів, з’явилися прибічники теорії змови і ті, хто вважав звільнення під заставу результатом грошової оборудки з панотцем Келлерґаном. А відколи мої нотатки опинилися на сторінках газет, почали обговорювати і мою книжку; тільки й мови було про «нового Ґольдмана, що вийде восени». Щоб завадити виходу книжки, Елайджа Стерн подав позов про образу честі, гідності та ділової репутації, хоч ім’я його прямо і не згадувалося в нотатках. Девід Келлерґан теж шалено відбивався від обвинувачень у жорстокому поводженні з дочкою і теж хотів позиватися. У цій бучі радісно потирали руки двоє — Барнаскі та Рот.
Рой Барнаскі нагнав цілі орди своїх адвокатів, які були навіть у Нью-Гемпширі, щоб усунути всі юридичні негаразди, які могли затримати вихід книжки, і тепер тішився: витікання інформації (влаштував він його сам, тепер уже не було в цьому сумніву) дозволило йому посісти весь медійний простір і забезпечило нечувані продажі. Він уважав свої методи не гіршими і не кращими за будь-які інші, казав, що книжковий світ уже не шляхетне видавниче мистецтво, а капіталістичний шал XXI століття, і що віднині книжку треба писати задля продажу, а щоб продати книжку, треба, щоб про неї говорили, а щоб про неї говорили, треба силою захопити собі простір, бо його посядуть інші. Поглинай або поглинуть тебе.
Стосовно ж судового процесу, то майже ні в кого не залишалося сумніву, що кримінальна справа незабаром розвалиться. Бенджамін Рот мав усі шанси стати адвокатом року і здобути всенародну популярність. Він навсібіч роздавав інтерв’ю і день при дні був гостем телестудій і місцевого радіо, не гребував нічим, аби лише говорили про нього. «Уявляєте, я тепер можу вимагати тисячу доларів за годину, — казав він мені. — Щоразу, як мене друкують у газеті, мій погодинний тариф для майбутніх клієнтів зростає на десять доларів. Несуттєво, про що ти говориш в інтерв’ю, важливо, що ти там є. Люди пам’ятають твою світлину в „Нью-Йорк Таймс“, а не те, що ти сказав». Рот усе життя чекав на епохальну справу, і врешті таки запопав її. Тепер, у промінні софітів, кидав журналістам ту поживу, що від нього хотіли отримати: розповідав про Пратта, про Елайджу Стерна, весь час казав, що Нола була дівчиною сумнівної поведінки, напевне, маніпулювала людьми, і що зрештою справжня жертва — це Гаррі. Щоб остаточно збурити авдиторію, він навіть почав вигадувати якісь подробиці, натякаючи, що пів-Аврори мало сексуальні стосунки з Нолою. Я мусив зателефонувати йому, щоб розставити всі крапки над «і».