— Твоя правда. Що я можу зробити для тебе?
— Мені хочеться бути поміж тими, кому ти дякуватимеш у своїй книжці. На останній сторінці, як часто роблять письменники. Щоб там було моє ім’я. Найперше в переліку і — великими літерами. Адже я все-таки допоміг тобі збирати інформацію. Як гадаєш, можна таке зробити? Моя дружина пишалась би мною. Її чоловік доклав зусиль до величезного успіху Маркуса Ґольдмана, нової літературної зірки.
— Авжеж, — сказав я. — Неодмінно так і зроблю.
— Я читатиму їй твою книжку, Марку. Щодня буду сідати коло неї й читати їй твою книжку.
— Нашу книжку, Ерні. Нашу.
Раптом ми почули позаду кроки. То була Дженні.
— Я побачила на повороті твоє авто, — сказала вона.
Ми з Ерні всміхнулися її словам. Я підвівся, і Дженні по-материнському обняла мене. Потім глянула на дім і заплакала.
Того ж таки дня, по дорозі до Конкорда, я заїхав до Гаррі в мотель «Морський берег». Він стояв біля дверей свого номера, голий до пояса, і відпрацьовував боксерські удари. Він дуже змінився. Угледівши мене, запропонував:
— Побоксуймо, Маркусе.
— Мені треба з вами побалакати.
— Ото й побалакаємо.
Я простягнув йому бляшанку «На згадку про Рокленд, Мен», що знайшов у руїнах його домівки.
— Ось, повертаю вам. Був у Гусячій бухті. В домі повнісінько ваших речей… Чом би вам їх не забрати?
— А нащо мені там щось забирати?
— На згадку…
Він скривився.
— Від згадок сама журба, Маркусе. Оце побачив цю бляшанку, й мені хочеться заплакати.
Він узяв її й притулив до грудей.
— Коли вона зникла, — сказав він, — я не брав участі в пошуках… Знаєте, що я робив?
— Ні.
— Я чекав, Маркусе. Я чекав на неї. Якби я шукав, то це означало б, що її вже немає. Тому я чекав, я був певен, що вона до мене повернеться. Не сумнівався, що одного чудового дня вона до мене прийде. І хотів, щоб того дня вона пишалася мною. Я тридцять три роки готувався до її повернення! Тридцять три роки! Щодня купував для неї квіти і шоколад. Я знав, що, крім неї, нікого не кохатиму; кохання, Маркусе, буває раз у житті! Якщо ви не вірите мені, то ще не кохали. Вечорами я чекав її, сидячи на тахті, казав собі, що вона з’явиться несподівано, як ото завше робила. Коли я їздив країною з лекціями, то завжди залишав у дверях записку: «Читаю лекції в Сієтлі. Буду найближчого вівторка». На той випадок, якщо вона повернеться тими днями. І ніколи не замикав дверей. Ніколи! За всі тридцять три роки жодного разу не замкнув двері на ключ. Мені казали, що я з глузду з’їхав, що якось я повернусь і побачу, що дім обікрали, та в Аврорі, штат Нью-Гемпшир, ніхто ні в кого не краде. Знаєте, чому я роками поспіль їздив, чому погоджувався читати лекції? Бо думав, що, може, знайду її. Я об’їздив усю Америку, від мегаполісів до найглухіших містечок, стежив, щоб мій приїзд анонсувала вся місцева преса, і часом навіть платив за рекламу з власної кишені, і задля чого все це? Задля неї, щоб ми могли зустрітися. І на кожній лекції я вдивлявся в авдиторію, шукав білявочок її віку, шукав схожі риси обличчя. Щоразу я казав собі: може, вона опиниться тут. А після лекції відповідав на запитання кожного, сподіваючись, що, може, підійде і вона. Роками видивлявся я її поміж слухачами, шукав очима спершу дівчат, яким по п’ятнадцять, потім по шістнадцять, по дев’ятнадцять, по двадцять п’ять років! Тому й лишився в Аврорі, Маркусе. Я чекав її. Аж ось, півтора місяця тому, Нолу знайшли мертву. Закопану в моєму саду! Я весь цей час чекав, а вона була тут, геть поруч! Там, де я завжди хотів посадити для неї гортензії! Маркусе, від того дня, як її знайшли, у мене серце крається! Адже я втратив кохання всього свого життя, бо якби не призначив їй зустріч у цьому клятому мотелі, то вона б, може, уціліла! Тож не треба приходити до мене зі спогадами і ятрити мені душу. Годі, благаю вас, досить.
Він пішов до східців.
— Куди ви, Гаррі?
— Боксувати. Все, що в мене лишилося, це бокс.
Він спустився на паркувальний майданчик і заходився витинати войовничі викрутаси під стривоженими поглядами відвідувачів сусіднього ресторану. Я наздогнав його; він став у бойову стійку і спробував завдати серію прямих ударів, але навіть боксував він тепер якось інакше.