— Так отож. З нью-гемпширськими номерами. І з трупом усередині. Досі пам’ятаю, як оглядав його: впавши з кручі, авто перетворилося на млинець, а від чолов’яги сама лемішка лишилася. Ми знайшли там документи на ім’я Лютера Калеба. Добре це пам’ятаю. Обнишпорили кожен сантиметр, та нічого цікавого не знайшли. Автівка належала великій компанії з Конкорда, «Стерн лімітед». Треба сказати, вода сильно там усе попсувала. Але ми таки знайшли скалки від ущент розтрощеної пляшки з-під віскі. У багажнику — лише валіза з одягом.
— Речі?
— Так. Щоправда, небагато.
— І що ви зробили потім? — запитав Ґегаловуд.
— Що й належить: почав надсилати запити, з’ясовувати, хто цей чоловік, що він тут робив і коли загримів із кручі. Шукав усе про Калеба і вгадайте, що знайшов?
— Скаргу до аврорівської поліції за сексуальні домагання, — іронічно вкинув Ґегаловуд.
— Точно! А ви звідки знаєте?
— Та знаю.
— Тієї миті я подумав, що це вже не просто збіг. Спершу з’ясував, чи не заявляв хтось про його зникнення. Досвід роботи з дорожніми пригодами показує, що завжди знаходяться родичі, які розшукують зниклого. І це часто дає змогу ідентифікувати жертву. Але й тут нічого не було, ніяких заяв. Дивно, правда ж? Я відразу ж зателефонував до компанії «Стерн лімітед», щоб дізнатися бодай щось. Сказав, що знайшов їхній автомобіль, і тут мене попросили зачекати: зазвучала музика, й за хвилю мене з’єднали з паном Елайджею Стерном. Нащадком роду Стернів. Особисто. Я пояснив йому ситуацію, запитав, чи не зникало його авто, і він відповів, що ні, не зникало. Я розповів про чорний «шевроне», і Стерн заявив, що на ньому зазвичай їздив його водій, коли не був на роботі. Тоді поцікавився, коли він востаннє бачив свого водія. Стерн сказав, що той пішов у відпустку. Я запитав: «А давно він пішов?» — «Кілька тижнів тому». — «А де він у відпустці?» Він відповів, що не знає. Усе це видалося мені дуже дивним.
— І як ви вчинили? — запитав Ґегаловуд.
— Я подумав, що ми знайшли головного підозрюваного. І відразу ж зателефонував начальникові поліції Аврори.
— Ви дзвонили Праттові?
— Аякже. Ага, саме так його і звали: Пратт. Я сповістив йому про ту знахідку. Адже він керував розслідуванням.
— І що він?
— Приїхав того ж таки дня. Подякував мені, уважно вивчив справу. Був дуже приязний. Оглянув авто і сказав, що, на жаль, воно не схоже на модель, що він переслідував, та й сумнівається він уже, чи то був «шевроле монте-карло» чи «шевроле-нова», бо вони майже не відрізняються, — збирався уточнити це в помічника шерифа. Докинув також, що вже мав на підозрі того Калеба, та є чимало доказів його невинності, тому ця версія хибна. Він попросив усе-таки надіслати йому рапорт, і я надіслав.
— То ви сповістили Пратта, а він навіть не перевірив вашої версії?
— Так. Кажу ж, начальник запевнив мене, що це помилка. Він не сумнівався, а розслідування очолював саме він, тому знав, що робить. Пратт сказав, що це просто дорожня пригода, тож я так і написав у рапорті.
— Вам це не здалося дивним?
— Тоді не здалося. Я подумав, що надто захопився і поспішив. Але роботу я на тому не завершив: відправив тіло на експертизу, передовсім щоб збагнути, що могло статися й чи ця аварія не через алкоголь, бо ми ж знайшли розбиту пляшку. Та через падіння, а потім іще й од морської води тіло майже не збереглося, тож стверджувати щось напевне було неможливо. Кажу ж, від чоловіка лишилася лемішка. Експерт міг лише сказати, що тіло пролежало там кілька тижнів. Лежало б іще хтозна-скільки, якби той рибалка не помітив відблиск автівки. А потім тіло повернули родині, і все. Кажу вам, за всіма ознаками то була звичайна автокатастрофа. Та зараз, коли я стільки всього дізнався, надто ж про Пратта і дівчинку, я вже нічого не певен.
У тій сцені, як її змалював Даррен Венслоу, і справді було багато незрозумілого. Після розмови з ним ми з Ґегаловудом пішли кинути щось на зуб на набережну Саґамора. Маленький порт, до нього приліпилася крамничка і ятка з листівками. Гожа днина, яскраві барви, неозорий океан. Довкола, то тут, то там, часом коло самісінької води розкидано прегарні пістряві будиночки з доглянутими садками. Ми замовили стейків і пива в маленькому шинку з терасою на палях, що нависала над океаном. Ґегаловуд замислено ремиґав стейки.
— Про що ви думаєте? — запитав я.
— Про те, що всі факти свідчать проти Лютера. Він їхав з речами… Тобто вирішив тікати і, може, забрати з собою Нолу. Та план провалився: Нола вирвалася, йому довелося вбити бабцю Купер, а потім він ударив Нолу, не розрахувавши сили.