— Неправда! — вигукнув я. — Авжеж, від успіху в мене голова пішла обертом, та я думав про нього. Щодня думав. Просто в мене не було жодної вільної секунди.
— Не було навіть секунди, щоб подзвонити йому?
— Але ж я йому зателефонував!
— Авжеж, зателефонував — як по вуха влип у халепу. Бо ж пан Великий Писака, продавши чорт-зна скільки мільйонів книжок, повісив вуха і не знав, що тепер йому писати. Це ми теж усе знали з перших рук, то я в курсі. Гаррі сидів за шинквасом в «Кларксі» сам не свій: ти йому подзвонив, бо зневірився, бо не маєш ідей, і видавець забере в тебе твої любі грошенята. І тоді ти раптом знову приїздиш до Аврори мов побитий пес, а Гаррі зі шкури вилузується, щоб підняти твій моральний дух. Нещасний письменник-невдаха, що б йому оце написати? І тут два тижні тому стається диво: вибухає скандал, — і хто сюди їде? Любий друг Маркус. Якого дідьки ти припхався в Аврору, Маркусе? Натхнення шукати для нової книжки?
— Чому ти так думаєш?
— Здогадалася.
Я трохи помовчав, приходячи до тями. Потім сказав:
— Видавець запропонував мені написати книжку. Та я цього не робитиму.
— Та якраз навпаки, Марку: ти не можеш її не написати! Тому що книжка, можливо, єдиний спосіб довести Америці, що Гаррі не чудовисько. Він не винен, я достеменно це знаю. Душею відчуваю. Ти не можеш покинути його, в нього нікого нема, крім тебе. Ти знаменитий, люди тебе послухають. Ти повинен написати книжку — про роки вашої дружби. Розповісти про те, який він надзвичайний чоловік.
— Ти ж любиш його? — прошепотів я.
Вона опустила очі.
— Здається, я вже й не знаю, що таке любити.
— А як на мене, навпаки, знаєш. Досить послухати, як ти про нього говориш, хоч і намагаєшся щосили його ненавидіти.
Вона сумно всміхнулася і сказала зі слізьми в голосі:
— Ось уже понад тридцять років я думаю про нього. Що він завжди сам, а я так хотіла зробити його щасливим. А я… поглянь на мене, Маркусе… Я мріяла стати кінозіркою, а стала зіркою фритюру. Не таке життя я хотіла.
Я відчув, що вона готова до відвертої розмови, й попросив:
— Дженні, розкажи мені про Нолу…
Вона знову сумно всміхнулася.
— Вона була дуже хороша дівчина. Моя матінка її любила, казала про неї багато доброго, і мене це лютило. Тому що до Ноли красунею-принцесою в місті була я. І дивилися всі тільки на мене. Коли вона тут з’явилася, їй було дев’ять років. І тоді, звісно, всім було начхати на неї. А потім, одного чудового літа, як ото частенько буває з дівчатками, всі враз помітили, що маленька Нола зробилася прегарною юною жіночкою з чудовими ноженятами, пишними персами і янгольським личком. І що та нова Нола в купальнику дуже зваблива.
— Ти ревнувала до неї?
Вона замислилася на мить.
— Ох, нехай уже, зараз можу сказати тобі, все одно це не має значення: авжеж, трохи таки ревнувала. Чоловіки задивлялися на неї, жінка завжди це помітить…
— Але ж їй було всього п’ятнадцять…
— Вона не скидалася на дівчатко, повір мені. То була жінка. До того ж гарна жінка.
— Ти здогадувалася про неї й Гаррі?
— Та я гадки про це не мала! Тут ніхто таке й уявити собі не міг. Ні з Гаррі, ні з ким. Авжеж, вона була дуже красива. Але їй було п’ятнадцять, і всі це знали. До того ж — донька отця Келлерґана.
— То ви не були суперницями за Гаррі?
— О боже, ні!
— А в тебе був із Гаррі роман?
— Та так, трохи. Кілька разів зустрічалися. Він тут користувався великим успіхом у жінок. Я про те, як ото буває, коли нью-йоркська знаменитість селиться в такій глушині…
— Дженні, маю до тебе, можливо, трохи дивне запитання… Чи ти знала, що, приїхавши сюди, Гаррі був ніхто? Звичайнісінький шкільний учитель, який витратив усі свої заощадження, щоб винайняти дім у Гусячій бухті.
— Що? Але ж він уже був письменником…
— Він видав роман, але власним коштом, і та книжка не мала успіху. Гадаю, щодо його знаменитості вийшло непорозуміння, і він на цьому зіграв, щоб бути в Аврорі тим, ким йому кортіло бути в Нью-Йорку. А оскільки він потім написав «Початки зла» й уславився, то ілюзія вдалася.
Вона сумно засміялася.
— Ти ба! Я й не знала. Клятий Гаррі… Пам’ятаю перше наше з ним справжнє побачення. Я тоді так хвилювалася. Навіть дату пам’ятаю, бо саме було свято. 4 липня 1975 року.