— Того літа, коли вона зникла, ви не помічали нічого дивного в її поведінці?
— Ні. Тепер уже хто його знає. Не думаю. Я сам собі часто ставлю це запитання і не можу відповісти на нього.
Проте він таки згадав, що того літа, на самому початку вакацій, Нола часом здавалася дуже засмученою, та він пов’язував це з особливостями перехідного віку. Потім я спитав дозволу поглянути на кімнату його доньки; він провів мене, наче музейний сторож, і суворо звелів нічого не чіпати. Після зникнення Ноли він залишив її кімнату такою, яка вона була. Все було на місці: ліжко, етажерка з ляльками, маленька книжкова шафа, парта з розкиданими ручками, довгою залізною лінійкою і пожовклими аркушами паперу. Папір був поштовий, той самий, що на ньому вона написала записку Гаррі. Панотець помітив, що він зацікавив мене.
— Нола купувала той папір у канцелярській крамниці в Монберрі. Вона дуже любила його, завжди носила з собою, писала на ньому нотатки, записки. Він був наче її продовженням. Завжди мала декілька блоків про запас.
Ще в кутку стояв портативний «ремінґтон».
— То була її машинка? — запитав я.
— Моя. Але вона часто нею користувалася. Того літа, коли вона зникла, вона часто брала її. Казала, їй треба надрукувати важливі папери. Досить часто навіть з дому виносила. Я пропонував був її підвезти, але вона завжди відмовлялася. Йшла пішки, тягнучи за держак ту машинку.
— То в кімнаті відтоді нічого не змінилося?
— Усе було так само. Таку ж порожню кімнату я побачив, коли пішов її покликати. Вікно було — навстіжень, і штори колихалися від легенького вітру.
— Гадаєте, того вечора хтось пробрався до кімнати і забрав її силоміць?
— Хтозна. Я нічогісінько не чув. Та, як бачите, слідів боротьби нема.
— Поліція виявила коло неї торбинку. Всередині було викарбувано її ім’я.
— Так, мене навіть просили впізнати її. То був мій подарунок на день народження, коли їй виповнилося п’ятнадцять. Вона побачила цю торбинку в Монберрі, коли ми їздили туди разом. Досі пам’ятаю крамничку на головній вулиці. Наступного дня я туди повернувся і придбав її. Віддав лимареві, щоб той вирізьбив усередині Нолине ім’я.
Я спробував розвинути гіпотезу.
— Якщо це її торбинка, то вона взяла її з собою. Якщо вона взяла її з собою, то вона кудись ішла, правда ж? Пане Келлерґане, знаю, це нелегко собі уявити, та чи не думаєте ви, що Нола могла втекти з дому?
— Не знаю, пане Ґольдмане. В поліції вже запитували мене про це, — й тоді, тридцять років тому, і зараз, декілька днів тому. Та звідси нічого не пропало. Ні одягу, ні грошей, нічого. Погляньте, ось її скарбничка, на етажерці, вона повнісінька, — він узяв з горішньої полиці бляшанку з-під печива. — Погляньте, там сто двадцять доларів! Сто двадцять доларів! Чому вона лишила їх, якщо хотіла втекти? Поліція каже, в торбинці у неї була ця клята книжка. Це правда?
— Правда.
Ті самі запитання знай бродили в моїх мізках: чому Нола зникла, не взявши ні одягу, ні грошей? Чому вона взяла сам лише рукопис?
Платівка в гаражі зіграла останній трек, і панотець побіг туди, щоб поставити її спочатку. Мені не хотілося більше заважати йому; я попрощався й пішов, знявши мимохідь на камеру «гарлі-девідсон».
Повернувшись до Гусячої бухти, я подався на берег, щоб трохи побоксувати. На превеликий мій подив, незабаром там мене знайшов сержант Ґегаловуд. Він підійшов од будинку, та оскільки у вухах в мене були навушники, помітив я його лише тоді, коли він поплескав мене по плечу.
— Ви в хорошій формі, — сказав він, розглядаючи мій торс і витираючи об штани мокру від мого поту долоню.
— Стараюся, — відказав я й, діставши з кишені плеєр, вимкнув його.
— Міні-дисковий? — провадив він своїм неприємним тоном. — А чи знаєте, що «Еппл» здійснив революцію в світі, й музику в майже необмеженій кількості можна зберігати на портативному жорсткому диску, що зветься «ай-под»?
— Сержанте, я не слухаю музики.
— А що ж ви слухаєте, вправляючись у спорті?
— Не має значення. Скажіть ліпше, що привело вас сюди. Та ще й у неділю.
— Мені зателефонував колишній начальник аврорівської поліції Пратт і розповів про пожежу в п’ятницю ввечері. Він стривожений і, мушу визнати, не безпідставно: я теж не люблю, коли все так обертається.