Роберт приязно поплескав його по плечу.
— Ні-ні, парубче, ти саме вчасно. Заходь.
Він провів молодого полісмена до кухні й дістав з холодильника пляшку пива.
— Дякую, — сказав Тревіс, поклавши квіти на стіл.
— Ні, це я собі. А тобі треба хильнути чогось міцнішого.
Роберт узяв пляшку віскі, поклав у склянку льоду і налив подвійну порцію.
— Ану хильни одним духом!
Тревіс хильнув.
— Хлопче, ти якийсь надто стривожений. Розслабся. Дівчата не люблять нервових парубків. Повір, я на цім трохи знаюся.
— Та я ж не тишко якийсь, а як бачу Дженні, то наче правцем мене ставить. Не знаю, що воно таке…
— Це кохання, синку.
— Ви так вважаєте?
— Авжеж.
— Правда, ваша дочка, вона така приголомшлива, пане Квінне. Така ніжна, така розумна, а що вже красуня! Не знаю, чи варто вам казати, та я часом проїжджаю повз «Кларкс» лише задля того, щоб побачити її крізь вітрину. Дивлюся на неї… Дивлюся на неї й відчуваю, як серце гамселить у грудях, я аж задихаюся в своєму мундирі. Це кохання, так?
— Атож.
— Знаєте, такої миті мені хочеться вилізти з авто, ввійти до «Кларксу» і запитати, як її справи, а потім запросити в кіно після роботи. Але мені завжди бракує хоробрості. Це теж кохання?
— О ні, це вже дурня. Так можна кохану дівчину і проґавити. Не ніяковій, парубче. Ти молодий, гарний, показний.
— Пане Квінне, то що ж мені вдіяти?
Роберт налляв йому ще віскі.
— Відпровадив би я до тебе Дженні, та в неї сьогодні був тяжкий день. Якщо хочеш поради — випий і йди додому, скинь свій мундир, вдягни сорочку. Потім зателефонуй сюди і запропонуй Дженні десь повечеряти. Скажи, що хочеш поїхати до Монберрі з’їсти гамбургер. Там є один ресторан, він страшенно їй подобається, я дам тобі адресу. Буде саме так, як годиться, от побачиш. А ввечері, коли обоє ви розслабитеся, запропонуй їй погуляти. Сядьте на лавочці й дивіться на зорі. Покажеш їй сузір’я…
— Сузір’я? — у відчаї урвав його Тревіс. — Таж я жодного не знаю!
— Досить того, що покажеш їй Великий Віз!
— Віз? Я не знайду того клятого Воза! Ох, пропав я!
— Та добре вже, покажеш їй будь-яку світляну цятку в небі й назвеш як завгодно. Жінки вважають, що як хлопець знає астрономію, то це дуже романтично. Тільки не переплутай зірку, що падає, з літаком. А потім запитай, чи хоче вона піти з тобою на літній бал.
— Думаєте, вона погодиться?
— Певен.
— Дякую, пане Квінне! Красненько дякую!
Випровадивши Тревіса додому, Роберт умовив Дженні вийти з кімнати. Вони сиділи в кухні і їли морозиво.
— З ким я тепер піду на бал, тату? — запитала бідолашна Дженні. — Я буду сама, всі з мене кепкуватимуть.
— Що ти таке кажеш? Либонь, ціла купа хлопців мріють піти туди з тобою.
Дженні проковтнула велику ложку морозива.
— Цікаво знати, хто саме, — зітхнула вона з напханим ротом. — Я ось, наприклад, не знаю жодного!
Цієї миті задзеленчав телефон. Роберт попросив Дженні підійти і почув: «А, здоров, Тревісе! Справді? Авжеж, залюбки. За півгодини? Чудово. До зустрічі». Вона поклала слухавку і побігла до батька сказати, що телефонував її друг Тревіс, який запропонував поїхати повечеряти до Монберрі. Роберт удав, ніби здивувався.
— Ось бачиш, я ж казав, що ти не підеш на бал сама.
Тим часом Тамара в Гусячій бухті нишпорила порожнім будинком. Спершу вона довго і безуспішно грюкала в двері: якщо Гаррі сховався, то вона його знайде. Але в домі нікого не було, й вона вирішила трохи огледітися. Почала з вітальні, потім дісталася до кімнат і врешті — до Гарріного кабінету. Заходилася копирсатися в паперах, розкиданих на письмовому столі, і знайшла пописаний аркуш.
Ноло моя, люба Ноло, любове моя, що ти накоїла? Нащо ти хотіла піти з життя? Я кохаю тебе, кохаю понад усе на світі. Не кидай мене. Якщо ти помреш, я теж помру. Все, що мені треба в житті, Ноло, це ти. Чотири літери: Н-О-Л-А.
Тамара в сум’ятті запхнула аркуш до кишені, вирішивши знищити Гаррі.
19. Справа Гаррі Квеберта
— Маркусе, письменники, які пишуть уночі, дудлячи при цьому каву й курячи самокрутки, — це міф. Вам потрібна дисципліна, точнісінько як під час боксерських тренувань. Треба дотримуватися розкладу і повторювати вправи. Головне — не збиватися з ритму, бути впертим і мати бездоганний лад у справах. Ось три голови Цербера, що захистять вас від найлютішого ворога письменників.