Трохи поміркувавши, Гаррі зателефонував у готель на Мартас-Віньярді. Він вчинить так: відмовиться від цього будинку. Раз і назавжди припинить цей маскарад. Поїде на тиждень з Нолою, востаннє попустить віжки своєму коханню, а потім зникне. У готелі йому сказали, що лишився один вільний номер на тиждень від 28 липня до 3 серпня. Так він і зробить: востаннє кохатиме Нолу, а потім назавжди покине це містечко.
Забронювавши номер, він зателефонував до агенції з нерухомості. Пояснив, що лист отримав, але сталося так, що він не може платити за Гусячу бухту. Попросив розірвати угоду про оренду з 1 серпня і, посилаючись на доцільність, переконав службовця залишити дім у його розпорядженні до понеділка, 4 серпня: того дня він сам, прямуючи до Нью-Йорка, відвезе ключі в бостонську філію агенції. Він говорив по телефону, мало не плачучи: ось і закінчувалася історія буцім великого письменника Гаррі Квеберта, який мріяв створити великий шедевр і не написав ані рядка. В напівпритомному стані він мовив: «Чудово. То я завезу ключі від Гусячої бухти до вашої агенції в понеділок, 4 серпня, дорогою до Нью-Йорка», — і поклав слухавку. Та враз аж здригнувся, почувши позаду здушений голос: «Гаррі, ви їдете?». То була Нола. Вона ввійшла, не постукавши, і чула розмову. В очах у неї блищали сльози. Вона повторила:
— Ви їдете, Гаррі? Що коїться?
— Ноло… у мене проблеми.
Вона підбігла до нього.
— Проблеми? Які проблеми? Ви не можете поїхати! Гаррі, ви не можете поїхати. Якщо ви поїдете, я помру!
— Ні! Не кажи такого!
Вона впала навколішки.
— Не їдьте, Гаррі! Богом вас заклинаю! Я без вас ніщо!
Він сів біля неї на підлогу.
— Ноло… Маю тобі дещо сказати… Я брехав, од самого початку брехав. Я не славетний письменник… Я все набрехав! Про себе, про свою кар’єру! У мене більше немає грошей! Нічогісінько нема! У мене вже нема коштів, щоб мешкати в цьому домі. Я не можу залишатися в Аврорі.
— Ми щось придумаємо! Ви станете славетним письменником, я не сумніваюся. Ви заробите багато грошей! Ваша перша книжка чудова, а та, що її ви зараз так старанно пишете, матиме величезний успіх, я певна цього! Я ніколи не помиляюся!
— Ноло, ця книжка — суцільний жах. Самі лише жахливі слова.
— Що за жахливі слова?
— Слова про тебе, яких я не повинен був писати. Та я писав, бо так відчуваю.
— Гаррі, а що ви відчуваєте?
— Кохання! Таке кохання!
— То зробіть із тих слів красиві слова! До праці! Пишіть прекрасні слова!
Вона взяла його за руку і посадила на терасі. Принесла його папери, зошити, ручки. Зварила каву, поставила платівку з оперою і повідчиняла вікна у вітальні, щоб йому було чути. Вона знала, що музика допомагає йому зосередитися. Він слухняно зібрався з думками і почав усе наново; почав писати роман про кохання, так, наче у них з Нолою все було можливо. Він писав години зо дві, слова приходили самі, фрази лилися на папір, красиво і природно, перо так і літало сторінками. Вперше за весь час, що він тут перебував, Гаррі здалося, наче в нього і справді народжується роман.
Відвівши погляд від списаних аркушів, він побачив, що Нола заснула, вмостившись у плетеному кріслі віддалік, щоб не заважати йому. Сонце сяяло, було дуже гаряче. І раптом роман, Нола, дім на березі океану — все це здалося йому справжнім дивом, а саме життя — таким прекрасним. Він навіть подумав, що нічого страшного, якщо він поїде з Аврори: допише роман у Нью-Йорку, стане видатним письменником і чекатиме Нолу. Насправді, поїхати — ще не означає втратити її. Може, і навпаки. Вона закінчить школу і зможе податися до Нью-Йорка в університет. І вони будуть разом. А доти листуватимуться й бачитимуться під час шкільних канікул. Роки сплинуть швидко, і незабаром їхнє кохання перестане бути забороненим. Він лагідно розбудив Нолу. Вона всміхнулася й потягнулась.
— Добре писалося?
— Дуже.
— Чудово! Можна прочитати?
— Трохи згодом. Обіцяю.
Над водою шугонула зграя чайок.
— Вставте чайок! Вставте у ваш роман чайок!
— Вони будуть на кожній сторінці, Ноло. А що, як ми поїдемо на кілька днів на той Мартас-Віньярд? Наступного тижня там є вільний номер.
Вона засяяла.
— Так, їдьмо! Їдьмо удвох!
— А що ти скажеш батькам?
— Не переймайтеся, любий Гаррі. З батьками я сама все владнаю. А ви пишіть ваш шедевр і кохайте мене. То ви залишаєтеся?
— Ні, Ноло. Я мушу виїхати звідси наприкінці місяця, бо не можу платити за дім.