Через мить його писок виткнувся з-за рогу.
— Дзяв?
— Ох, так. Перепрошую, — сказав Вільям.
Дзвіночок провів його брудними східцями до старої стежки, що йшла вздовж берега. Її було завалено сміттям — а те, що лишається лежати на узбережжі Анк-Морпорку попри всю діяльність збирачів сміття, є справжнім сміттям. Сонце рідко зазирало сюди навіть погожого дня. Тіні намагались не рухатись, і водночас текти разом із водою.
Тим не менше, серед навалених під мостом колод горіло багаття. Вільямові ніздрі закрились, і він зрозумів, що прибув на побачення до Гурту-під-Мостом.
Стежиною, що вела під міст, і в минулому мало хто ходив. А те, що вона лишалась пустельною за нинішніх часів, було заслугою Рона та його приятелів. У них не було майна, яке можна було би вкрасти. Власне, у них взагалі практично нічого не було. Час від часу Гільдія жебраків розглядала питання їхнього вигнання з міста, проте без надмірного ентузіазму: навіть жебракам потрібно дивитись на когось згори вниз, а гурт був настільки внизу, що з певного погляду міг би вважатись верхівкою. До того ж, у Гільдії вміли цінувати справжнє мистецтво; ніхто не вмів плювати й сякатися так, як Домовина Генрі, ніхто не мав стільки зиску зі свого каліцтва, як Арнольд-Колобок, і ніщо на світі не смерділо так, як Старий Тхір Рон. Скалатинова олія могла би правити йому за дезодорант.
І щойно у Вільямовій голові промайнула ця думка, він зрозумів, де ховається Гав.
Неприродно рожевий хвіст Дзвіночка зник у купі дошок, колод та уламків, що їх члени команди називали «Оте», «Хня!», «Го-го» та Хата.
Вільямові очі почали сльозитись. Вітерець і так залітав під міст украй рідко. Вільям рушив на світло.
— Е-е-е… Доброго вечора, панове, — видушив він, киваючи постатям, що скупчились довкола зеленавих язиків полум’я.
— Я хочу побачити колір того твого папірця!{27} — наказав звідкись із темряви голос Костя.
— Е-е-е, гм, такий, сіро-білий, — сказав Вільям, витягаючи чек.
— Схоже, все правильно. П’ятдесят доларів. Сума, підпис, — сказав Кость. — Я пояснив концепцію своїм колегам, пане де Ворде. Мушу сказати, це було нелегко.
— І якшо спробуєш нас намахати, ми прийдем до тебе додому! — втрутився Домовина Генрі.
— І що зробите? — спитав Вільям.
— Станемо попід дверми і будем там стояти вічно! — сказав Арнольд-Колобок.
— І підморгувати твоїм гостям, — сказав Качур.
— І плювати їм на чоботи, — додав Домовина Генрі.
Вільям спробував вигнати з голови думку про реакцію на це пані Секретової. Натомість він сказав:
— А тепер я можу побачитись із собакою?
— Покажи йому, Роне, — наказав голос Костя.
Важка пола Ронової шинелі відійшла вбік, явивши Ґава, що закліпав на вогонь.
— То він був у вас?! — сказав Вільям. — Все так просто?
— Креветко!
— Кому спаде на думку обшукувати Старого Тхора Рона? — риторично спитав Кость.
— Слушно, — сказав Вільям. — Дуже слушно. Й обнюхувати теж.
— Тепер ось що: не забудь, що він старий, — сказав Кость. — Та й р-раніше не був генієм. Я маю на увазі, тут усього лише собаки, що розмов… тобто що тут особливо розмовляти? — поквапився голос. — Словом, не чекай філософських дебатів, оце і все.
Коли Гав побачив, що Вільям дивиться на нього, він із зусиллям став на задні лапи, але потім знов важко опустився на всі чотири.
— Як він до вас потрапив? — спитав Вільям, доки Гав обнюхував його руку.
— Прожогом вибіг з палацу і скочив просто під Ронову шинелю, — заявив Кость.
— Саме туди, де, як ви вказали, його стали б шукати в останню чергу, — сказав Вільям.
— Раджу мені повірити, — сказав Кость.
Вільям дістав записника, відкрив чисту сторінку і написав: «Гав».
— Скільки йому років?
Гав гавкнув.
— Шістнадцять, — сказав Кость. — Це важливо?
— Вимога жанру, — сказав Вільям.
Він записав: «Гав, 16 років, екс-співробітн. палацу, Анк-Морпорк».
Я інтерв’юю собаку, подумав він. Людина інтерв’ює собаку. Це вже саме по собі новина.
— Отже… пане Гав, що сталось перед тим, як ви вибігли з палацу? — спитав він.
Кость заскавучав і загарчав десь у своєму сховку. Гав нашорошив вуха, після чого загарчав у відповідь.
— Він прокинувся й пережив жахливу мить гострого когнітивного дисонансу, — сказав Кость.
— Ви ж казали…
— Я перекладаю, ясно? «Причиною стала наявність у кімнаті одразу двох Богів». Тобто двох Ветерані. Гав — трохи старомодний пес… «Але один із них був неправильний, бо мав неправильний запах. Також там були ще двоє чоловіків. Тоді…»