— Е… На гаманці є тиснений напис, — сказала Сахариса.
— Який?
— «Дуже неприємна персона», — прочитала вона. — Цікаво, хто міг би замовити такий напис на власному гаманці?!
— Яка-небудь неприємна персона, — сказав Вільям. — Ще щось є?
— Записка з адресою, — сказала Сахариса. — Е-е-е… я не мала часу сказати тобі, Вільяме…
— Коротше! Що там написано?
— Вулиця Нетацька, 50. Е-е-е… Саме там ці люди мене й схопили. Вони мали ключа і так далі. Вільяме… Це ж міський будинок твоєї родини, правильно?
— Що накажете робити з дорогоцінностями? — спитав Вернигора.
— Тобто, ну, мені ж дав ключа ти, — нервово сказала Сахариса. — Але там уже був той чоловік, у льосі, дуже нетверезий і дуже схожий на Правителя Ветерані, а потім з’явились ті люди, побили Скеля, і тоді…
— Я ні на чому не наполягаю, — сказав Вернигора, — але якщо все це не крадене, то я знаю чимало місць, де за це дадуть найкращу ціну навіть у такий пізній час…
— …на жаль, вони поводились надзвичайно невиховано, але я не могла зовсім нічого вдіяти…
— …я маю на увазі, що просто зараз нам цілком вистачить зовсім невеликої кількості готівки…
Гном і дівчина одночасно зрозуміли, що Вільям не слухає. Здавалося, його бліде обличчя відокремлене невидимою, але непроникною стіною тиші.
Він повільно витягнув руку зі «Смартгоном» і натиснув кнопку «Пуск». Почулось тихе «Ой».
— Бжжжжж… Б-ж-ж-ж-ж-ж-ж…
— Що це? — спитала Сахариса.
— Перемотка, — відсутньо сказав Вільям. — Бісик… ніби проговорює все, що чув, задом наперед. У мене колись була рання версія такого, — додав він.
Дзижчання припинилось. Бісик дуже стурбовано сказав:
— І що з ним сталось?
— Я повернув його в магазин, бо він погано працював, — сказав Вільям.
— Це тішить, — сказав бісик. — Ви уявити не можете, що деякі власники робили зі «Смартгоном-1». А чому він погано працював?
— Бо вилетів з третього поверху, — сказав Вільям. — Через базікання.
Нинішній бісик виявився меткішим за більшість своїх співплемінників. Він відреагував миттєво.
— Бжжжжжжжжжжжжжжж… Раз, два, раз-раз-раз… Наче нормально.
— Це брат Шпилько! — здивувалась Сахариса.
— Скажіть що-небудь, пане Тюльпане.
Голос змінився утробним гарчанням сестри Дженніфер.
— А шо казати? Це ненормально — говорити, мля, з якоюсь скринькою. — Ця скринька, пане Тюльпане, мже стати перепусткою в світле майбутнє. — Я думав, нам, мля, треба гроші. — Так, а це допоможе нам бути… Бжжж.
— Трохи вперед, — наказав Вільям.
— Б-ж-ж-ж… Собака має індивідуальність. А індивідуальність — це серйозно. До того ж, існують цілком однозначні…
— Це Підступп! — сказав Боддоні. — Адвокат!
— Що. Мені. Робити. З каменями? — спитав Вернигора.
— Б-ж-ж-ж… Я міг би додати до вашого гонорару ще п’ять тисяч. У коштовностях… Б-ж-ж… Я хочу знати, хто віддає ці накази… Б-ж-ж… Мої… клієнти мають довгу пам'ять і глибокі кишені… — бісик почав затинатись від жаху.
Вільям натиснув кнопку «Пауза».
— Гроші дав Підступп, — сказав він. — І Підступп усім керував. Ви почули згадку про «клієнтів»? Розумієте, що це значить? Той, хто носив цей пристрій, був одним із тих, хто напав на Ветерані! І вони мали ключ до нашого будинку…
— Ми не можемо привласнити ці гроші! — сказала Сахариса.
Вільям знову натиснув кнопку.
— Б-ж-ж… що брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу…
— Звичайно, ми… — почала Сахариса.
Він натиснув кнопку.
— Б-ж-ж-ж… брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу…
Він знову натиснув кнопку.
— Б-ж-ж-ж… може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу…
— Б-ж-ж-ж… перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу…
— Б-ж-ж-ж… ніж правда взує одну ногу…
— Ти в порядку, Вільяме? — спитала Сахариса.
— Спізнілий шок — прошепотів Вернигора. — Буває така реакція.
— Пане Вернигоро, — різко сказав Вільям, все ще сидячи до них спиною. — Ви казали, що можете знайти новий верстат?
— Я сказав, що він коштуватиме…
— Можливо, жменю рубінів?
Вернигора розкрив долоню.
— Отже, це — наше?
— Так!!!
— Ну… зранку я можу купити хоч десять верстатів. Але це не те, що купити десяток тістечок…
— Я хочу почати верстку за півгодини, — сказав Вільям. — Отто, потрібен знімок ноги брата Шпилька. Потрібні також коментарі всіх задіяних осіб. Навіть Старого Тхора Рона. І знімок Ґава, Отто. І мені потрібен друкарський верстат!