— Так. Зачіска і взагалі.
— Добре. «Як стало відомо «Часові», Правитель Ветерані був заскочений зненацька і розгубився, побачивши в своєму кабінеті самого себе»…
— А нам це відомо? — спитала Сахариса.
— Так. Це логічно. І хто візьметься заперечувати? На чому я спинився… «Проте хід подій було змінено Правителевим собакою на ім’я Гав (16 років), котрий накинувся на зловмисників». Абзац. «Шум привернув увагу секретаря Правителя, Руфуса Тулумбаса» — прокляття, я забув спитати його вік — «але йому було завдано травми, від якої він знепритомнів». Абзац. «Нападники спробували використати збій на користь власному» — як би це сказати? А, ось: — «власному підступному планові. Вони поранили Тулумбаса одним з кинджалів Ветерані, аби це виглядало результатом його божевілля». Абзац. «Виявивши неабияку винахідливість…»
— Ти справді помітно вдосконалюєшся в стилі, — сказала Сахариса.
— Не перебивайте його, — прошипів Боддоні. — Мені цікаво, що ці злопідступники{31} зробили далі!
— «…виявивши неабияку винахідливість, вони змусили вдаваного Правителя Ветерані»…
— Гарне слово, гарне, — мовив Вернигора, лихоманково набираючи текст.
— Ти впевнений щодо «змусили»? — спитала Сахариса.
— Це не ті люди… Тобто це були не ті люди, що стали б прохати, — коротко кинув Вільям. — Е-е-е… «…змусили вдаваного Правителя Ветерані… ввести в оману слуг, що прибігли на галас. Потому всі троє, несучи непритомного Ветерані й переслідувані псом Гавом (16 років), спустилися до стаєнь». Абзац. «Там вони залишили фальшиві свідчення того, що Правитель нібито збирався пограбувати міську скарбницю, про що вже повідомляв…»
— Ексклюзивно повідомляв, — вставила Сахариса.
— «ексклюзивно повідомляв «Час». Абзац. «Проте пес Гав врятувався. Саме він став об’єктом розшуку з боку як Варти, так і злочинців, однак його знайшла група свідомих громадян, котрі…»
З рук Вернигори випала літера.
— Ти про Старого Тхора Рона та його братів по розуму?!
— «…свідомих громадян», — повторив Вільям, несамовито киваючи, — «котрі переховували його в той час, як…».
На те, щоб розігнатись як слід, зимові бурани мали весь розмай рівнин Сто Лату. Тож на час, коли вони вганялись в Анк-Морпорк, бурани мчали з неймовірною швидкістю і були вщерть навантажені люттю.
Цього разу це був град. Градини першої величини періщили по плитці на стінах. Вони забивали водозливи й накривали вулиці шрапнельними залпами.
Вони гриміли по даху складського приміщення на вулиці Осяйній. Вони навіть вибили одне-два вікна.
Вільям крокував з кутка в куток, диктуючи крізь ревисько бурі та час від часу перекидаючи сторінки свого записника. З’явився Отто і вручив гномам пару іконографічних пластин. Вся команда рвалася до роботи.
Вільям завершив. Останні літери з клацанням стали на місця.
— Покажіть, — сказав він.
Вернигора вмочив набір в чорнило, приклав до нього аркуш паперу і проїхав по ньому качалкою. Потому він мовчки передав аркуша Сахарисі.
— Ти певен в усьому цьому? — спитала вона.
— Так.
— Я маю на увазі, тут є деякі моменти — ти певен, що все це правда?
— Я певен, що це — журналістика, — сказав Вільям.
— І що це значить?
— Це значить, що тут достатньо правди, щоб дати це в друк.
— Але хіба ти знаєш імена?
Вільям завагався. Тоді сказав:
— Пане Вернигоро, ви могли б де-небудь у тексті вставити ще один абзац?
— Нема питань.
— Добре. Тоді наберіть так: «Часу» стало відомо, що злочинців було винайнято групою впливових громадян під керівництвом»… «Часу» стало відомо, що…», — він глибоко вдихнув. — Ще раз: «Змовників, як стало відомо «Часу», очолював…» — Вільям струснув головою. — «Докази свідчать, що…». Ух… «Докази, які має «Час»…». «Всі докази, що їх має «Час»… має «Час»…»
Він замовк.
— Це буде довгий абзац? — поцікавився Вернигора.
Вільям зацьковано поглянув на вологу шпальту.
— Ні, — змучено сказав він. — Гадаю, зробимо інакше. Впишіть, що «Час» сприятиме Варті в розслідуванні.
— Навіщо? Ми ж ні в чому не винні, чи не так? — сказав Вернигора.
— Будь ласка, просто зробіть це, — Вільям зім’яв шпальту в грудку, кинув її на лаву й рушив у напрямку верстата.
Сахариса знайшла його тільки за кілька хвилин. В будь-якій друкарні є маса закутків, що зазвичай використовуються тими, чия робота вимагає регулярних перекурів. Вільям сидів на стосі паперу, дивлячись у нікуди.