— …не складе ані цента.
Лише тепер пергаментні риси пана Підступпа скривив справжній біль.
— «Pro bono publico»?{33} — проквакав він.
— Саме так. Ви діятимете винятково для суспільного блага, — сказав Вільям. — А що добре для суспільства, звичайно ж, добре і для вас. Хіба це не чудово?
— Разом із тим, — вимовив пан Підступп, — можливо, кожен із нас зацікавлений залишити прикре минуле позаду. Тож я, ох, радий запропонувати вам мої послуги.
— Дякую. Пан Нікчемський тепер Пра… Патрицій?
— Так.
— За рішенням Гільдій?
— Так. Звісно.
— Таємним рішенням?
— Я не повинен…
Вільям здійняв пальця.
— Га? — сказав він.
Пана Підступпа пересмикнуло.
— Жебраки та білошвейки голосували за те, щоб відкласти розгляд питання, — сказав він. — Так само, як і пралі та Гільдія екзотичних танців.
— Гм… Це виходять Моллі-Королева, пані Ручко, пані Коритко та Діксі Вау, — сказав Вільям. — Схоже, Правитель Ветерані провадив цікаве життя.
— Без коментарів.
— А чи можна сказати, що пан Нікчемський ще не цілком ознайомлений з характером тих численних проблем, що постають перед ним у справі управління містом?
Підступп подумав.
— Гадаю, це відповідало б істині, — визнав він.
— І що не останньою з цих проблем є цілковита невинуватість Правителя Ветерані? Що, в свою чергу, ставить під великий знак питання законність виборів? А тому чи не варто би панові Нікчемському, беручись до виконання нових обов’язків, мати кілька запасних пар підштаників? На останнє питання можете не відповідати.
— Це не моя справа — переконувати збори Гільдій переглянути легітимне рішення, навіть якщо воно грунтується на… помилковій інформації. Так само, як і давати панові Нікчемському поради щодо його білизни.
— До завтрього, пане Підступп, — сказав Вільям.
Вільям ледве встиг роздягтись і прилягти, як уже час було вставати. Він так-сяк умився, змінив сорочку і обережно спустився до сніданку. Як виявилось, він був першим.
Всі інші збиралися в традиційній тиші. Більшість із тих, хто столувався у пані Секретової, воліли не робити зусиль для мовлення, якщо не мали що сказати. Але коли пан Борошнюк сів, він витягнув з кишені примірник «Часу».
— Не знайшов нашу газету, — сказав пан Борошнюк, розгортаючи аркуш, — тому купив другу.
Вільям кашлянув.
— Щось є? — спитав він. Навіть зі свого місця він бачив величезні літери заголовку:
«СОБАКА ВКУСИВ ЧОЛОВІКА!».
Він таки зробив це новинами.
— О, Правитель Ветерані виплутався, — сказав пан Борошнюк.
— Хто б сумнівався, — сказав пан Хилько. — Що не кажіть, а він розумний чоловік.
— І з його собакою теж усе гаразд, — сказав пан Борошнюк.
Вільямові хотілось струсонути його, щоб він читав пошвидше.
— Це добре, — сказала пані Секретова, розливаючи чай.
— І все?! — спитав Вільям.
— О, там ще купа всього про політику, — сказав пан Борошнюк. — Якось воно все притягнуто за вуха.
— А які-небудь нові овочі є? — спитав пан Стельмах.
Пан Борошнюк ретельно перевірив решту сторінок.
— Ні, — сказав він.
— У моїй фірмі думають, чи не взятися до продажу насіння з овочів того пана, — продовжував пан Стельмах. — Народ таке любить.
Він спіймав погляд пані Секретової.
— Звичайно, йдеться лише про овочі, припустимі для сімейного перегляду, — квапливо додав він.
— Еге, можна гарно посміятись після обіду, — сказав пан Борошнюк без жодного натяку на посмішку.
Вільям мигцем подумав, чи міг би пан Завірюха вивести горох-гвалтівник. Втім, звичайно, міг би.
— А от мені завжди здавалось, що це дуже важливо, — сказав він. — Тобто те, чи винен Ветерані.
— О, нема питань, це важливо для тих, хто мусить цим займатись, — сказав пан Брошнюк. — Але не дуже розумію, яким боком це стосується нас.
— Але ж… — почав Вільям.
Пані Секретова пригладила волосся.
— Я завжди вважала Правителя Ветерані надзвичайно вродливим чоловіком, — сказала вона, і сконфузилась, коли всі обернулися до неї. — Я хочу сказати, дивно, що в нього немає Правительки. Тобто… Кхм.
— О, ну ви ж знаєте, що про нього кажуть, — сказав пан Вітренко.
Дві руки раптом простягнулись через стіл, згребли здивованого чоловіка за вилоги й шарпнули так, що його обличчя опинилось за кілька дюймів від обличчя Вільяма.
— Я не знаю, що про нього кажуть! — закричав Вільям. — А от ви знаєте, що про нього кажуть, пане Вітренко! Чому б вам не розповісти, що про нього кажуть, пане Вітренко! Чому б вам не розповісти нам, хто саме це каже, пане Вітренко?!