Повертаючись на Осяйну, Вільям усе розмірковував над словами Патриція — а між тим, мандруючи вулицями Анк-Морпорку, не варто замислюватись надто глибоко.
Нудля-ВДВ він проминув, ледве йому кивнувши. Та пан Нудль у кожному разі був зайнятий: перед ним стояли покупці. Одразу двоє покупців — це була для пана Нудля велика рідкість. Зазвичай це означало, що один із них програв іншому парі. Проте поведінка цих двох його тривожила: вони придивлялись до його товару.
«Від-Душі-Відриваю» продавав свої пиріжки та перепічки по всьому місту, навіть під дверима Гільдії найманців. Він добре знався на людях, особливо на тих, при зустрічі з якими варто акуратно відійти за найближчий ріг, а тоді вже тікати щодуху. Зараз він відчував, що зустрів саме таких людей. І ще відчував, що тікати вже пізно.
Він нечасто зустрічав убивць. Побутових душогубів — так, але тих зазвичай на вбивство штовхало невідь-що, і до того ж вони, як правило, вкорочували віку лише власним друзям та родичам.
Також він зустрічав чимало Найманців, але вони мали певний стиль і навіть певні закони.
Ці ж були вбивцями. Більший, зі слідами пудри на жилеті, пах нафталіном — тобто був досить очевидним виродком, а відтак, не становив особливих проблем. Проте дрібніший, з прямим рідким волоссям, поширював дистильований запах жаги до вбивства. Не так часто дивишся у вічі комусь, хто здатен на вбивство просто під настрій — чи, тим більше, щоб зекономити на перепічці.
Дуже обережно Нудль відкинув у своєму візочку кришку відділення для особливих клієнтів. Сосиски в цьому привілейованому закапелку відрізнялись від решти.
По-перше, вони однозначно містили м’ясо. По-друге, це було м’ясо відомих науці чотириногих організмів. Ну а по-третє, жодна експертиза не виключила б, що принаймні деякі з цих організмів за життя мешкали на суходолі.
— Дозвольте порекомендувати, панове… — почав він, але стародавня звичка далася взнаки: — Найкраща свинина…
— Та ти шо.
— О, пане, такої ви не знайдете ніде!
Більший покупець сказав:
— А шось друге є?
— Даруйте?
— Роги й копита, або тільки роги, чи тільки копита, чи хоча б щур, котрий впав у твою, мля, м’ясорубку!
— Пан Тюльпан, — пояснив пан Шпилька, — має на увазі продукцію більш природного походження.
— Точняк! — підтвердив пан Тюльпан. — Я ж, мля, за екологічно чисті продукти! А ти, братан?
— О, не сумнівайтесь… — Нудль здійняв руку, проте вчасно зрозумів, що його клієнти не сумніваються ні в чому на світі. — Можливо, ви бажали б трохи більш… е-е-е… тобто трохи менш якісну сосиску?
— З нігтями, мля, — сказав пан Тюльпан.
— Ну… гм… я… — пан Нудль здався.
Врешті-решт, він був продавцем — а продавцям притаманно продавати те, що вони мають в асортименті.
— Погляньте ось на цю партію, — улесливо завів він, миттєво змінивши профорієнтацію на 360 градусів. — Комусь із хлопців на бійні зажувало в терку великого пальця — так ніхто й не припинив робити фарш! Не турбуйтесь — щурятини ви тут не здибаєте. Адже щурі туди й не зазирають! Зате тут є інші тваринки. Ну, ви ж чули про цих диваків, котрі твердять, що життя зародилось у якомусь супі? Отак і з цими сосисками… Словом, якщо вам потрібні неякісні перепічки, то якісніших вам не знайти!
— Ви, напевне, — спитав пан Шпилька, — тримаєте це для особливих відвідувачів?
— Для мене, пане, кожний відвідувач особливий!
— А оце, — втрутився пан Тюльпан, — ти називаєш гірчицею?
— Мої покупці, — почав пан Нудль, обережно задкуючи під захистом візочка, — справді називають це гірчицею. Але я…
— Люблю, мля, міцну гірчицю! — прорік Тюльпан.
— Але я називаю це супер-гірчицею! — завершив Нудль без жоднісінької паузи.
— Дві штуки, — коротко сказав пан Шпилька. При цьому він не зробив жодного натяку на порух до гаманця.
— За рахунок фірми! — вигукнув Нудль.
Одним ударом він знешкодив дві сосиски, довбанувши їх об край свого візка, обклав м’ясиво тістом і простягнув продукцію клієнтам.
Пан Шпилька прийняв як перепічки, так і горщика з гірчицею.
— Знаєш, як перепічки називаються в Квірмі? — спитав він, коли парочка вже відійшла від торгової точки Нудля.
— Ну? — спитав пан Тюльпан.
— Сасіска в тєстє.
— І після цього вони там думають, шо в них якась ненаша мова? Та ти смієшся.
— Я вам не гуморист зі сцени, пане Тюльпане!
— Та я тільки подумав, шо, ну, зрозуміліше було б, якби вони називали їх «сасіскамі в іспєчьоннам хлєбє», — знітився пан Тюльпан. Намагаючись змінити тему, він відкусив шматок продукту Нудля.