Її погляд став жорсткішим.
— Ви не з Варти, еге ж? Панові Ваймзу відомо, що ви тут?
Життя правдолюба важке, як кар’єра велосипедиста в трусах із наждачки. Проте Вільям вчепився за беззаперечний факт.
— Я з ним щойно розмовляв, — сказав він.
Проте він мав справу не з сержантом Щебнем, і вже тим паче — не з капралом Гноббсом.
— І він сказав, що вам сюди можна? — зажадала вона.
— Не зовсім…
Гном швидко перетнула кімнату і розчахнула двері.
— Тоді забирай…
— О, який чудофий ефект рамки! — вигукнув Отто з того боку дверного отвору.
Клац!
Вільям заплющив очі.
БАХ.
— Ай…
Цього разу Вільям впіймав паперовий квадратик ще в падінні.
Гном завмерла з відкритим ротом. Потім закрила його. Потім знову відкрила, щоб спитати:
— Що це в біса було?!
— Гадаю, це можна розцінювати як травму на виробництві, — сказав Вільям. — Зачекайте хвилинку, здається, в мене ще десь лишився шматочок собачого корму. Чесно кажучи, слід би знайти якийсь кращий спосіб…
— Геть звідси негайно! — наказала гном.
Він розгорнув м’ясо, що лежало в засмальцьованому шматку газети, і вкрай обережно крапнув кров’ю на купку попелу.
Хмара попелу злетіла в повітря і перетворилась на кліпаючого Отто.
— Ну як? Може, ще раз? Тепер знімайт з обскурограф! — сказав він. Він уже тягнувся до своєї сумки.
— Будь ласка, — Вільям глянув на плече гнома, — капрале, дозвольте йому виконувати свою роботу. Зрештою, він носить чорну стрічку…
За спиною Вартового Отто видобув з банки нову бридку тритоноподібну потвору.
— Ви хочете, щоб я вас обох заарештувала? Ви незаконно проникли на місце злочину!
— Ви не могли б уточнити, якого саме злочину? — спитав Вільям, з хрускотом розчахнувши записник.
— Геть, ви, двоє…
— Бу! — тихо сказав Отто.
Земляний вугор вже, очевидно, був перенапружений. Організм, що тисячоліттями еволюціонував у середовищі з високою концентрацією магії, віддав за одну секунду стільки темряви, що її вистачило б на добрячу ніч. На мить вона залила кімнату — ґрунтовна нерозбавлена темрява, помережана тонким блакитно-фіолетовим плетивом. Вільям знову відчув, що вона струмує крізь нього невпинним потоком. Потім хвилями повернулось світло — як повертається прохолодна вода на те місце, де в озеро занурився кинутий кимось камінь.
Капрал обернулась до Отто.
— Це було темне світло?!
— О, ви теж з Убервальд… — радісно почав Отто.
— Так, і я не очікувала побачити це тут! А ну пішли геть!!!
Вони проскочили повз заціпенілого капрала Гноббса, пробігли сходами вниз і вибігли назовні, на морозне повітря вулиці.
— Ти нічого не хочеш мені розповісти, Отто? — поцікавився Вільям. — У мене склалося враження, що вона дуже розгнівалась, коли ти зробив той другий знімок.
— Ну, це є непросто пояснити, — промимрив вампір.
— Це небезпечно, га?
— О ні, принаймні, нема шодний фізичний ефект…
— Як щодо психічних ефектів? — спитав Вільям, котрий занадто часто грався словами, щоб не зауважити підозріло обережного формулювання.
— Мошливо, зараз не час…
— Маєш рацію. Розповіси мені пізніше. Але до того, як спробуєш це ще раз, гаразд?
Доки Вільям біг Філігранською вулицею, в його голові коїлось казна-що. Ще годину тому він мучився питанням, які з ідіотських листів поставити в газету, і світ здавався більш-менш нормальним. Тепер же світ перевернувся. Правителя підозрювали в спробі вбивства — і це виглядало маячнею (хоча б тому, що жертва лишилася жива). Крім того, він намагався втекти з вантажем грошей, і це теж виглядало маячнею. Ні, неважко було уявити людину, що привласнила гроші й скоїла замах на вбивство — але досить було підставити на місце цієї людини когось на кшталт Патриція, і картинка одразу ж розсипалася. І як бути з м’ятою? В кімнаті нею просто-таки тхнуло!
Було і ще чимало запитань. Вираз обличчя капрала в ту мить, коли Вільям покидав кабінет Патриція, не залишав сумнівів, що йому навряд чи вдасться ще коли-небудь дістати інформацію від Варти.
І весь цей час в уяві Вільяма здіймалась похмура примара друкарського верстата. Він мусить якось скласти все у зв’язну розповідь, і зробити це треба просто зараз…
Коли він влетів до друкарні, його зустрів радісний пан Завірюха.
— Що ви думаєте про цю смішну гарбузу, га, пане де Ворде?
— Думаю, що ви поставили їх виробництво на потік, пане Завірюхо, — сказав Вільям, прориваючись повз.
— Точно те саме, добродію, точно те саме каже і моя люба жіночка.