— Отто сказав посланцеві Гільдії, що якщо ще раз його побачить, то порушить свою обітницю, — повідомила Сахариса. — Він дуже розсердився, бо той чоловік намагався видурити в нього його техніку зйомки.
— А що вирішила ти?
— Я залишаюсь. Я їм не вірю, особливо з огляду на їхні методи. Вони такі… нешляхетні, — сказала Сахариса. — Але що ж нам робити?
Вільям, прикусивши пальця, дивився в стіл. Коли він гойднув ногою, носак його черевика ствердно стукнувся об скриню з мідяками.
— Можливо, скоротити обсяг випуску? — запропонував Вернигора.
— Тоді ніхто не купуватиме газету, — сказала Сахариса. — А її мусять купувати, бо ми пишемо правду!
— Не можу не визнати, що «Сенсації» виглядають цікавіше, — сказав Вернигора.
— Бо вони не соромляться брехати! — відрубала Сахариса. — Що ж: я не проти по-старому отримувати долар на день. А Отто каже, що згоден працювати за півдолара, якщо йому дозволять і далі жити в льосі.
Вільям продовжував дивитись перед собою незрячим поглядом.
— Правда — це добре, — відсутньо сказав він. — Що ще, крім правди, ми маємо такого, чого не має Гільдія? Ми можемо готувати випуски швидше?
— Один наш верстат проти їхніх трьох? — спитав Вернигора. — Ні. Хоча, закладаюсь, набирати шрифт ми могли б і швидше, ніж зараз.
— І що?
— Ми могли би першими відправляти газету в продаж.
— Окей. Це може допомогти. Сахарисо, ти не знаєш когось, хто шукав би роботу?
— «Нікого»? Ти що, не переглядав пошту?
— Ну, як тобі сказати…
— Всі шукають роботу! Це ж Анк-Морпорк.
— Гаразд. Відбери три листи з найменшою кількістю помилок і відправ Скеля винайняти авторів.
— Одним може бути пан Геральді, — сказала Сахариса. — Він хоче більше роботи. Серед небіжчиків виявилось не так багато цікавих людей. Ти знаєш, що він задля власної розваги ходить на різні мітинги й старанно записує все, що там кажуть?
— Він робить це справді старанно?
— Не сумніваюся. Він такий. Але сумніваюся, що в нас досить місця…
— Завтра зранку ми переходимо на чотири шпальти. Не дивись так. Я дізнався ще дещо про справу Ветерані, і ми… ох, ми маємо дванадцять годин на те, щоб десь доп’яти паперу.
— Я ж кажу, Король більше не продасть нам ані аркуша за прийнятною ціною, — сказав Вернигора.
— В принципі, це вже тема для статті, — сказав Вільям.
— Ти що, не розумієш…
— Та розумію. Зараз мені треба дещо написати, а потім ми з вами сходимо до нього на побачення. О, і відправте когось до семафорної вежі, будь ласка. Я хочу надіслати повідомлення на ім’я правителя Ланкру. По-моєму, ми з ним колись зустрічалися.
— Семафор коштує грошей. Великих грошей.
— Все одно зробіть це. Гроші якось знайдемо, — Вільям нахилився над лядою льоха. — Отто!
Вампір до пояса висунувся з люка. В руці він тримав напіврозібраний іконограф.
— Чим мошу служити?
— Ти маєш якісь ідеї щодо того, як нам підвищити тираж?
— Шчо вам треба тепер? Картинки, шчо стрибають з паперу? Картинки, шчо говорять? Картинки, шчо слідкують за вами поглядом, поки ви ходите по кімната?
— Не варто дратуватись, — сказав Вільям. — Я ж не вимагаю кольору чи чогось…
— Колір? — перепитав вампір. — І фсе? Колір — це льохко. Як швидко треба його зробити?
— Нічого не вийде, — впевнено сказав Вернигора.
— Та нефже? Тут десь є майстерня, котрий робить кольорові скло?
— Ну, я знаю одного гнома, що володіє виробництвом вітражів, — сказав Вернигора. — Вони роблять величезну кількість відтінків, але…
— Я б хотіф подивитись на взірці якнайшвидшче. І на фарбен. Ви ш можете роздобути й фарбен, так?
— Без проблем, — відповів гном. — Але ж знадобляться сотні різних фарб, хіба ні?
— Зофсім ні. Я зараз зроблю список, що мені треба. Звісно, я не обіцяйт вам з першого ш разу якість «Бурлі і Сцронгінзерарм». Тобто не просіть у мене ніжної гри сфітлотіні на осінньому листячку чи шчось такого. Але картинки з чіткими тінями мають вийти. Піде?
— Не те слово.
— Данке.
Вільям встав.
— А тепер, — сказав він, — час вшанувати візитом Короля Золотої Ріки.
— Ніколи не розуміла, за що його так прозвали, — сказала Сахариса. — Я маю на увазі, в місті ж немає ніякої золотої річки?
— Панове.
Пан Підступп чекав на них у вітальні пустого будинку. Коли члени «Нової фірми» увійшли, він підвівся і стиснув свій портфель. Скидалось на те, що він перебував у надзвичайно поганому настрої.