І Гаррі нічого не міг тут удіяти. Весь світ аж зі шкури пнувся, щоб дати йому грошей. Хто-небудь де-небудь завжди готовий був заплатити йому за мертву кобилу, чи за дві тонни креветок, термін придатності яких сплив так давно, що його не побачиш і в телескоп — а найдивовижнішим було те, що хтось уже заплатив йому, щоб він їх звідкись забрав. На той же випадок, коли щось абсолютно не знаходило збуту — навіть у мисливців на котів, навіть у кожум’як, навіть у самого пана Нудля — Гаррі мав величезні купи компосту за містом, нижче за течією. Там, у теплі перегнивання, утворювався надзвичайно родючий ґрунт («10 пенні мішок, тара ваша…») — утворювався практично з усього, що потрапляло до куп компосту, і в тому числі, як подейкували, з деяких темних особистостей, котрі намагались відвоювати шматочок цього ринку («…і ваші жоржини розквітнуть, як ніколи!»)
Його ганчір’яно-паперове виробництво було розташоване найближче до його дому, оскільки, хоча воно й потребувало великих чанів з рідким підґрунтям його багатства, це було єдине з його виробництв, з яким мирилася його дружина Еффі. За чутками, вона ж доклала рук і до зміни широко відомого знаку на в’їзді до їхнього обійстя. Раніше цей знак повідомляв: «Г. Король — нам відливають з 1961». Тепер, одначе, напис проголошував: «Г. Король — повертаємо Природі її дари».
Маленькі дверцята у величезній брамі відкрив троль. Гаррі дуже завбачливо винаймав на роботу здебільшого представників нелюдських рас, і був одним із перших у місті, хто дав роботу тролям. Зрештою, якого б походження не були органічні субстанції, всі вони мали однаковий запах.
— Го?
— Чи можемо ми зустрітись із паном Королем?
— Чого?
— Я хотів би придбати у нього певну кількість паперу. Скажіть йому, що це Вільям де Ворд.
— Добро.
Дверцята грюкнули, зачиняючись. Вони чекали. За десять хвилин дверцята відчинилися знов.
— Король хтів би вас бачети, — оголосив троль.
І ось Вільям та Вернигора ступили на подвір’я людини, котра, якщо вірити чуткам, зібрала гори використаних носовичків в очікуванні моменту, коли наука навчиться змушувати нежить віддавати все накопичене срібло{18}.
По той бік дверей кидались на ґрати своїх кліток величезні чорні ротвейлери. Всі знали, що ночами Гаррі випускав їх побігати двором. Він сам подбав, щоб усі про це знали. Відтак будь-який злодюжка, що намірився би пограбувати Гаррі, спочатку мав би з’їсти на своїй справі не одного собаку — якщо тільки не хотів перетворитися на пару кіло «Субстанції кожум’яцької білої, перший сорт».
Офіс Короля Золотої Ріки містився в двоповерховій будівлі, що нависала над двором. Звідти Гаррі озирав паруючі купи сміття та цистерни своїх володінь.
Навіть сидячи за своїм безкраїм столом, Гаррі Король виглядав велетнем. Його рожеве обличчя сяяло, через маківку було зачесано кілька прядок волосся; його важко було уявити без підтяжок та нарукавників (навіть коли він був без них), а також без гігантської сигари (без якої його ніколи не бачили). Можливо, сигара служила йому хоч якимось захистом від ароматів, що були, так би мовити, незнищенними відходами його в цілому безвідходного виробництва.
— Привіт, хлопці, — приязно сказав він. — Чим можу помогти? Ніби я сам не знаю, хе.
— Пам’ятаєте мене, пане Король? — сказав Вільям.
Гаррі кивнув.
— Ти — малий де Ворд, еге ж? Торік, коли наша Дафні вийшла заміж, ти про це написав у тому твоєму новостійному листку. Моя Еффі була дуже рада, що про нашу Дафні читатимуть всякі там благородні.
— Зараз цей листок дуже розрісся, пане Король.
— Еге ж, я про це таки чув, — відгукнувся товстун. — Ці випуски, чи як його, постійно потрапляють до нас. Хороша сировина, я сказав хлопцям відкладати їх окремо.
Його сигара перекотилась з одного куточка рота до іншого. Гаррі не вмів ні читати, ні писати, але це ніколи не заважало йому обставляти тих, хто вмів. Він винаймав сотні робітників, щоб вони розбирали сміття; було неважко винайняти ще кількох, що вміють розбирати літери.
— Пане Король… — почав Вільям.
— Я не гальмо, хлопці, — перебив його Гаррі. — Я знаю, чого ви тут. Але бізнес є бізнес. Ви самі розумієте.
— Нашому бізнесу потрібен папір! — вибухнув Вернигора.
Сигара знову перекотилася.