— Візьміть-но старого мішка з-під картоплі, — порадила пані Секретова, геть збита з пантелику.
Вільям схопив мішка, повкидав усе туди і кинувся до дверей.
— Що, і Академії, і річки? — нервово спитала господиня.
— Саме так!
Пані Секретова зціпила вуста.
— Не забудьте потім добре помити терези! — сказала вона йому в спину.
До кінця свого шляху Вільям помітно сповільнив ходу. Великі залізні терези плюс повний набір гирьок нести не так-то вже й легко.
Але ж у цьому й була вся суть, чи не так? Вага! Спочатку бігцем, а потім — усе повільнішим кроком він ніс свій тягар крізь холодну туманну ніч, доки не досягнув Осяйної вулиці.
В приміщенні «Сенсацій» ще світилося. Цікаво, скільки триває робочий день у тих, хто просто висмоктує тексти з пальця, подумав Вільям. Але його тема — реальна. І навіть має цілком пристойну вагу.
Він гамселив у двері, доки йому не відкрив хтось із гномів. Шокований гном побачив, як Вільям де Ворд, явно не при собі, рвонув повз нього всередину і кинув на стіл терези з гирями.
— Будь ласка, підніміть пана Вернигору. Ми маємо підготувати новий випуск! І, даруйте, чи немає у вас десяти доларів?
Коли Вернигора — в нічній сорочці, проте в шоломі — з’явився в кімнаті, він далеко не одразу зрозумів, що відбувається.
— Ні, десять доларів, — пояснював Вільям ошелешеним гномам. — Десять доларових монет. А не суму в десять доларів.
— Навіщо?
— Щоб побачити, скільки важать сімдесят тисяч!
— Але у нас немає сімдесяти тисяч!
— Послухайте, — терпляче сказав Вільям. — Вистачило б навіть однієї однодоларової монети. Десять монет просто дозволять отримати більшу точність, от і все. А далі я все вирахую.
Врешті-решт десять ретельно відібраних монет було надано зі спільної каси гномів, після чого старанно зважено. Відкривши чисту сторінку свого записника, Вільям занурився в несамовиті підрахунки. Гноми спостерігали за ним так, ніби він готувався до якогось алхімічного експерименту. Коли він нарешті підняв на них погляд, з його очей промінилося світло одкровення.
— Майже третина тонни, — сказав він. — Саме стільки важать сімдесят тисяч доларових монет. Гадаю, справді добрий кінь може підняти це і ще й вершника, але… Ветерані ходить з ціпком, ви його бачили. Йому знадобилася б ціла вічність, аби повантажити гроші, та й навіть тоді він не зміг би далеко заїхати. Ваймз, напевне, про це вже подумав. Він же сказав, що факти ненормальні.
Вернигора став перед рядами пеналів з літерами.
— Чекаю команди, шеф, — сказав він.
— Значить, так… — Вільям завагався. Йому були відомі факти, але що вони означали?
— Зробіть заголовок: «Хто підставив Правителя Ветерані?» Далі текст… е-е-е… — Вільям бачив, як руки гнома сновигають над скриньками зі шрифтом. — Е-е-е… гм… «Міська варта Анк-Морпорку розшукує як мінімум одного невідомого, що причетний до… до…»
— Інциденту? — припустив Вернигора.
— Ні. «…до замаху, що стався в палаці вранці у вівторок».
Вільям зачекав, доки гном впорається з набором. Читати, що набирає Вернигора, слідкуючи за рухами його рук, було все легше й легше: «в-і-в-п-о…»
— Ви переплутали «п» із «т», — сказав він.
— О, точно. Вибач. Давай далі.
— Гм… «Деякі докази дозволяють припустити, що, всупереч версії про напад Правителя Ветерані на його власного секретаря, Патрицій міг стати випадковим свідком злочину».
Руки гнома вихоплювали літеру за літерою. «в-и-п-а-д…»
Руки спинилися.
— Ти впевнений, що все так і було? — спитав Вернигора.
— Ні, але ця теорія нічим не гірша за будь-яку іншу, — відповів Вільям. — Срібло вантажили на коня не для втечі, а для того, щоб його знайшли. Хтось мав певний план, але план не спрацював. Принаймні, в цьому я впевнений точно. Гаразд… З абзацу: «Коня в стайні було навантажено третиною тонни монет, проте за станом здоров’я Патрицій…»
Один із гномів розпалив грубку. Другий витягав з верстата форми з попереднім випуском. Типографія поверталась до життя.
— Тут десь вісім дюймів, плюс заголовок, — сказав Вернигора, коли Вільям закінчив. — Це не годиться. Не хочеш додати ще якихось матеріалів? Сахариса підготувала щось про бал у леді Селашіль, і є ще кілька коротких заміток.
Вільям позіхнув. Останніми днями він явно замало спав.
— Додавайте, — сказав він.
— Крім того, є семафорне повідомлення з Ланкру — прийшло, коли ти пішов додому, — сказав гном. — Довелося віддати 50 пенсів листоноші. Пам’ятаєш, ти по обіді надсилав запит? Про змій, — уточнив він, дивлячись на розгублене обличчя Вільяма.