Вільям пробіг повідомлення, ретельно записане на тонкому папері рівним почерком семафорографіста. Напевне, на той час це було найдивовижніше повідомлення, надіслане з допомогою нових технологій. Король Ланкру, схоже, добре засвоїв, що семафорні повідомлення оплачуються за кількістю слів.
— Ха! Є! — вигукнув Вільям. — Дайте мені п’ять хвилин, і я зроблю з цього текст. Тоді й побачимо, чи здатен меч істини вразити дракона брехні.
Боддоні співчутливо подивився на нього.
— Хіба не ти казав, що брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу? — спитав він.
— Але ж це правда!
— І де ж її взуття?
Вернигора кивнув гномам, що позіхали довкола:
— Ідіть досипати, хлопці. Я все заверстаю.
Він спостерігав, як вони по черзі зникають у льосі. Потому сів, витягнув маленьку срібну коробочку й відкрив її.
— Нюхнеш? — спитав він, простягаючи коробочку Вільямові. — Найкраще з усього, що ви, люди, винайшли. «Червоний підсушений Ватсона». Прочищає мізки на раз. Ні?
Вільям заперечно похитав головою.
— Для чого вам все це потрібно, пане де Ворде? — спитав Вернигора, втягуючи кожною ніздрею гігантську дозу порошку.
— Тобто?
— Зверни увагу, я не хочу сказати, що ми цього не цінуємо, — сказав Вернигора. — Це приносить прибуток. Але ми отримуємо все менше замовлень. Схоже, всі до єдиної граверські майстерні вдарились у типографську справу. Все, чого ми досягли — це відкрили їм шлюз. Що ж, врешті-решт вони нас зроблять. За ними стоять великі гроші. Не побоюся зізнатись, що дехто з хлопців подумує все розпродати і повернутися до свинцевих шахт.
— Ви не можете!
— Даруй, — мовив Вернигора, — ти маєш на увазі, що ти цього не хотів би. Я тебе розумію. Але ми відклали дещо на чорний день. Тож із нами все буде гаразд. Насмілюсь також припустити, що ми могли б збути верстат. Тож дещиця грошей на дорогу додому у нас знайдеться. І, власне, це саме те, заради чого ми все це робили — гроші. А ти?
— Я? Бо… — Вільям затнувся.
Правда полягала в тому, що він і не збирався щось робити. Власне, він взагалі не приймав жодних рішень. Просто одна подія непомітно вела до іншої, а потім з’явився вічно голодний верстат, що й зараз чекав на їхню працю. Ти так тяжко працював, щоб нагодувати його, а він вже за годину був так само голодний, тим часом як плоди твоїх зусиль врешті-решт потрапляли до кошика номер шість на подвір’ї Гаррі Сечі — і це був тільки початок бід. Нарешті у Вільяма з’явилась постійна робота — і що ж? Все, що він робив, було не реальніше за піщаний замок, збудований на лінії прибою.
— Не знаю, — визнав він. — Гадаю, це просто тому, що я до пуття не вмію нічого іншого. А тепер і не можу уявити, щоб займатися чимось іншим.
— Але кажуть, що твоя рідня має цілі скрині золота.
— Пане Вернигоро, я нездара. Мене навчали бути нездарою. Все наше призначення полягало в тому, щоб бути в зборі на випадок війни, де ми могли б зробити яку-небудь героїчну дурницю і благополучно загинути. Все, що ми головним чином робили — це збирали речі. Або ідеї.
— То ти зі своїми не в злагоді.
— Слухайте, мене не приваблює відверта розмова на цю тему, розумієте? Мій батько — не найкраща людина. Вам потрібен точний портрет? Він не дуже любить мене, а я не люблю його. Коли на те пішло, він нікого не любить. Особливо гномів і тролів.
— Закон не зобов’язує любити гномів і тролів, — сказав Вернигора.
— Так, але закон мусив би заборонити нелюбов до них у тій формі, в якій він її сповідує.
— Он як. Що ж, тепер ти дав точний портрет.
— Може, вам ще й знайомий термін «нижчі раси»?
— А тепер ти його розфарбував.
— Він навіть більше не живе в місті. Каже, що тут забагато сміття.
— Спостережливий пан.
— Ні, йдеться про…
— Та розумію я, про що йдеться, — урвав Вернигора. — Доводилось зустрічати подібних людей.
— Ви казали, що робили все заради грошей, — сказав Вільям. — Це правда?
Гном кивнув у сторону штабеля свинцевих зливків біля верстата.
— Ми прагнули перетворити свинець на золото, — сказав він. — У нас було повно свинцю. Але ми потребували золота.
Вільям зітхнув.
— Мій батько часто повторював, що гноми здатні думати тільки про золото.
— Досить справедливо, — гном узяв ще порошку. — Але помилка в тому, що… Дивись: якщо людина здатна думати тільки про золото, вона — глитай. Якщо ж про золото думає гном, він — просто гном. Це інше. Як там ви називаєте чорношкірих людей, що мешкають в Гевандаленді?