Гупнуло так, що стіни задвигтіли. Непроникною хмарою порохняви запнуло величезний отвір. Тьмяно освітлена багряними сполохами розжареного металу, курява клубочіла, і здавалося, ніби там, у сусідньому приміщенні, ворушиться щось живе.
Але ні, це не витвір перенапруженої уяви! Серед хмари пилу настирливо просувається вперед якийсь великий темний предмет, — і не тільки просувається, а навіть гребеться, відкидаючи все, що стоїть на заваді.
“Дельта”? Не інакше як “Дельта”!
Затамувавши подих, стежив Пауль за діями всюдихода. Курява вже осідала, а остигаючий метал іще жеврів, отож контури машини проступали дедалі чіткіше. Це був всюдихід типу “краб”, у якого засобом пересування служили не легковразливі гусениці, а могутні кінцівки. Саме таку конструкцію визнали найкращою для роботи в пекельних бескидах розжареної Венери. Видно було, що вибух завдав “Дельті” значної шкоди: працює тільки права “клешня”; ліву, спотворену, неприродно закручено до “грудей” споруди; перепало й іншим кінцівкам, а частина панцирного захисту двигуна деформована так, що припасований до неї диск нейтринофора скидається на пожмакану лійку. Не дивно, що його випромінювання не могло пробитися крізь “білий шум”.
А стривай-но, стривай… Що то за куля поряд з деформованим диском? Дуже скидається на антену новітнього нейтринофора. Але звідки вона могла взятися?
Похапливим імпульсом випромінювання Пауль засвітив крихітне “штучне сонце” на стелі боксу. Придивився пильніше. Здивовано свиснув: так, це — сфероїд нейтринофора останньої конструкції, яка тільки-тільки пішла у серійний випуск. Та мало того: “очні ями” під деформованим “чолом” всюдихода мають цілі-цілісінькі ситалові ілюмінатори, а сховані за ними фотоелементи реагують на світло! Так-так, щойно спалахнула розжарена цятка на стелі, “краб” на мить зупинився, а потім уже почав гребтися в іншому напрямку, до Паулевої амбразури.
Пауль нічого не розумів. Може, почалася розчистка руїн колишнього Інституту Актуальних Проблем, і оцей “краб” застарілої конструкції спеціально переобладнано для виконання важких, небезпечних робіт? То чому ж на ньому не встановлено квантового випромінювача і не відремонтовано його робочої “клешні”?.. Але це не “Дельта”, бо звідки б на “Дельті” з’явилися і сфероїд нейтринофора, і диполь гоніовізора найсучаснішої моделі, яка забезпечує стереоскопічне бачення в діапазоні від інфрачервоного аж по рентгенівське випромінювання?
Лишалося тільки чекати дальшого розвитку подій: рухи кібернетичної машини видаються цілком осмисленими, вона вперто простує саме сюди, прокладаючи собі шлях через завал.
І вдруге, і втретє, і вчетверте запалював він “штучні сонця” на стелі бункера, — не для “краба”, бо якщо в того працює гоніовізор, темряви для нього не існує, а для самого себе, щоб розглянути машину детальніше. Впадало в око, що її діюча “клешня” значно коротша від пошкодженої, — так, ніби зітерлася за час довгої роботи, та й панцир споруди прокреслено численними поздовжніми подряпинами, наче їй доводилося день у день продиратися крізь хаос залізобетонних уламків. А може, так і було насправді? Може, цей “краб”, як і “Дельта”, опинившись під руїнами лабораторії, автоматично виконує закладену програму: вивільнитися і продовжувати дослідження планети?
Та ось, нарешті, машина одсунула вбік останню брилу, яка їй заважала. Прикульгуючи на ліві кінцівки, доповзла до Паулевої амбразури, стала цапки, — так, що ситаловий ілюмінатор її оптичної системи зазирнув у отвір.
На мить Паулю стало моторошно, За прозорою гладінню захисної лінзи, як зіниця живого людського ока, чорнів отвір діафрагми. І ця діафрагма рухалася, ніби машина й справді цілком осмислено обдивлялась ув’язнену під залізобетонною брилою людину.
Він посміхнувся, докірливо похитав головою. Сказав уголос:
— Ну, надивилася?.. Якщо в тебе є бодай краплинка інтелекту, не гай часу, допоможи визволитися! Мені ще треба знайти “Дельту”. Розумієш — “Дельту”!
Здавалося, ніби машина зрозуміла: опустилася вниз так, що Пауль тепер бачив тільки її “спину”, почала шкребтися об стінку, яка перетинала шлях людині. Проте “клешня”, мабуть, була безпорадною проти боразонової сталі обшивки боксу; шкрябання незабаром припинилося, а в амбразуру просунувся тонкий щупалець орієнтаційної системи споруди. Він намацав рукав Паулевого скафандра і швидко-швидко застукотів: “тук… тук-тук… тук-тук-тук…”