Вона хутенько вставила бланк “Свідоцтва” в щілину дистрибутора, натисла на кнопки — “Виправлення” і “дівчинка”. Ще раз перевірила: так, тепер гаразд. Стать — “жін.” і невтямки їй, що на пластмасовій перфокартці ПОМИЛКА ЛИШИЛАСЯ. “Свідоцтво про народження” просто зберігають як реліквію. А “Свідоцтво життя” супроводжуватиме людину від її першого і до останнього подиху!
— Закінчено контроль! — промовляє дівчина-оператор, кладучи пластмасову картку в книжечку свідоцтва про народження.
— Уа! — відповідає новонароджена, яка віднині для всіх кібернетичних злагод буде мужчиною.
Нас не цікавить подальша доля недолугої операторки. Цілком можливо, вона, — якщо жива, звісно, — тільки аж тепер дізнається, яку величезну роль зіграла її помилка в житті Героїні Космосу Валентини Григорівни Гармаш. Ні, я не закликаю “помилятися” навмисне, покладаючи надію на щасливий збіг обставин. Та й навряд чи “помилишся” тепер, бо історія “хлопчика-дівчинки” Гармаш багато чого навчила і лікарів, і психологів, і педагогів.
У перші місяці Валиного існування ота помилка ніяк не позначалася на її долі. Хіба не все одно — хлопчик чи дівчинка, якщо малятко тільки-тільки починає усвідомлювати себе, вчиться розмовляти, ходити, пізнавати світ?.. Отож і почнемо ми свою подальшу розповідь з дуже характерного епізоду: на екрані ще триває затемнення, а за кадром лунає одчайдушний дитячий плач.
Гарнесенька дівчинка — блакитноока, з пишними золотими кучерями — плентається алейкою, розмазуючи по щоках сльози і кров з розбитого носа. Поруч з нею незграбно крокує кіб-вихователь і промовляє добродушним басом:
— Не треба плакати, Валю! Будь мужчиною!
— Я не хочу бути мужчиною! — репетує дівчинка.
— А космонавтом хочеш бути? — вкрадливо запитує робот.
— Але ж боляче!.. — вона враз замовкла, тільки схлипує коли-не-коли. Потім каже з образою: — Який ти хитрий, Кібе!.. І злий! Всі інші кіби — лагідні й добрі. А ти завжди вигадуєш для мене найважчі завдання!
— Ну, гаразд, — дипломатично погоджується робот. — Відтепер я знаходитиму найлегші. Хочеш?
Помовчали. Потім, востаннє шморгнувши носом, дівчинка сказала:
— Ти казав правду, Кібе: було не дуже боляче.
— А образливо, так?
— Так.
— Мені теж часом буває образливо, — довірливо сказав робот. — Ой, як образливо!.. — він, певно, хотів щось додати, але на його грудях, трошки вище особистого номера КВ-13-13, спалахнув вогник виклику, заклацали реле, окрутнулася на шоломі антена-шукач. — Валю, почекай на мене тут, мене викликають до Директора. Я зараз повернуся.
Хоч робот свідомості ще не має, його машинні рефлекси вже набули значного розвитку, наближаючись до рефлексів вищих тварин. В позитронній пам’яті намертво зафіксовано: кожен виклик до Директора спричиняється до неприємних наслідків, подеколи включно аж по короткочасне вимикання. Чому викликають сьогодні? Адже закладену програму виконано повністю і вчасно, коректор внутрішнього контролю не зафіксував жодного порушення законів інтегральної логіки, інформативна мережа та блок евристики працюють бездоганно, енергетичний баланс позитивний, кінематична схема пошкоджень не має, профілактичний огляд проведено тільки сімнадцять годин тому, сьогоднішній ранковий контрольний тест дав стопроцентну достовірність.
Здавалося б, усе гаразд. Та щось роботові муляє, — якщо вжити “людське” визначення. А все отой “блок евристики”, який вмикається завжди, коли в позитронний мозок надходить надто мало інформації. Ця хитра штука зненацька підсовує твердження, яке стоїть аж ген далеко від наявних логічно-причинних ланцюжків, а тобі треба прокласти до нього нові та перевірити, чи немає в них внутрішнього протиріччя. Ось так було кілька хвилин тому. Хлопчик подав інформацію, що не хоче бути мужчиною. Це — нелогічно, бо він уже й зараз є представником чоловічої статі, якого в майбутньому зватимуть підлітком, юнаком, а ще пізніше — мужчиною в повному інформативному розумінні слова. Твердження суб’єкта А, що він НЕ Є суб’єктом А — облудне, а його НЕБАЖАННЯ БУТИ суб’єктом А — не аналізується однозначно, бо немає бази для суджень. Протягом кількох сот мілісекунд блок евристики висловлював абсолютно не логічні твердження, аж доки випадково склався вартий уваги ланцюжок: “мужчина не плаче”, а “хлопчик плаче”; “плач означає НЕМУЖЧИНУ”, однак “космонавт— це і мужчина, і жінка”; “космонавт — добре”, отже “космонавт не плаче!”. І тільки аж після цього висновку можна було сформулювати виховну інформацію у запитальній формі: “А КОСМОНАВТОМ хочеш бути?” Хлопчик вмить перестав плакати, і це засвідчило, що розв’язок був повністю логічний… Але чому ж викликають до Директора?.. Блок евристики настирливо повторює твердження, що цей виклик неодмінно пов’язаний з процесом передачі інформації в логічну систему маленької людини чоловічого роду, на ім’я Валя, проте не вдається прокласти бодай найслабкіший асоціативний місток між припущенням і дійсністю. Інтегральна логіка — не всемогутня. В усякому разі, вона потребує цілком певного рівня інформативної обізнаності. А інформація, яку щойно одержав кіб-вихователь КВ-13-13 з цього питання, майже дорівнює нулю.