Хоч як дивно, але причини виклику не знає не тільки ретельний кіб-вихователь КВ-13-13, а й той, хто викликав його, Директор Учбового центру. Він просто виконав прохання чимось дуже стурбованої молодої жінки, яка назвалася матір’ю дівчинки Валі Гармаш.
— Заспокойтеся, прошу. Кіб з’явиться через кілька хвилин. Але хоч скажіть, що сталося?
Жінка нервово жмакає хусточку. Видно, що їй дуже незручно починати розмову.
— Зрозумійте мене: я аж ніяк не хочу втручатися в педагогічний процес вашого Учбового центру. Я розумію: ваша методика перевірена тисячоразово і виключає можливість щонайменшої помилки… Та все ж я дивуюся. Мою дочку перевантажують так, наче їй не три роки, а щонайменше п’ять чи навіть шість! Я розумію: програми виховання і навчання повсякчас удосконалюються, але… І взагалі, отой кіб поводиться надто дивно: настирливо називає її хлопчиком і торочить тільке одне: “Будь мужчиною! Будь мужчиною!” Не розумію!.. Прошу, перевірте його. А може, ви дасте Валі іншого?
Директор посміхнувся, легенько торкнув жінку за плече:
— Запевняю вас, усе гаразд. Кіб вашої дочки — найкращий кіб Учбового центру! — він підвівся, підійшов до стіни, прикрашеної стереопортретами славетних випускників цієї школи. — Погляньте, ось його колишні вихованці! І цей… і цей… і цей…
— Та невже?! — здивувалася жінка. — Отже, і Валя…
— Так, вона теж може стати космонавтом. У вашої дочки дуже незвичні й надзвичайно високі індекси. Цілком можливо, їй випаде щастя бути першою в світі жінкою — командиром зорельота. Але про це, звичайно, говорити зарано.
Пролунав дзвоник.
— Зайдіть! — сказав Директор.
Це — кіб-вихователь КВ-13-13. Став біля порога, вітальним жестом приклав руку до грудей.
— Праці й щастя вам, люди!.. Я виконав ваш наказ, Директоре.
— Гаразд. Приєднайся до Інспектора.
— Я припустився помилки, Директоре?
— Контроль програми загального прогнозування.
— Виконую! — робот попростував до щита кібернетичного “Інспектора”, приєднав його багатоштиреві штепселі до спеціальних розеток на своїх “грудях”. Завмер.
А Директор тим часом одержав з інформаторію “Свідоцтво життя” Валентини Гармаш, оту картку з вогнетривкої пластмаси, де через недбалість дівчини-оператора автомат пробив отвір на п’ять міліметрів нижче, аніж було треба. Весь інформативний зміст цієї картки записано в блоках базової пам’яті кіб-вихователя КВ-13-13, як беззаперечна істина, що ні в якому разі не підлягає перевірці та змінам. Але й кібернетичний Інспектор, як тільки в нього вкладуть цю картку, сприйматиме її за несхибну базу для всіх операцій контролю інтегральної логіки підлеглого кіб-вихователя. Для такої перевірки немає ніяких підстав, бо КВ-13-13 пройшов профілактичний огляд лише сімнадцять годин тому, та й зараз без ніякої затримки і абсолютно правильно розв’язав тест-задачу вищої категорії. Отже, можна було б доповісти, що дії кіб-вихователя повністю логічні. Але людина Директор наказує здійснити повний контроль систем позитронного мозку кібернетичної злагоди КВ-13-13, а такий наказ — абсолютна істина.
Приблизно так “міркував” отой “Інспектор”, якщо витлумачити “по-людському” логічний аналіз, який відбувався в його позитронному мозку. Проте і ці “міркування”, і сам контроль зовні проявлялися тільки в гарячковій пульсації незліченних індикаторів на табло машини та в легенькому клацанні перемикачів.
Жінка поглядала в той бік мовчки й з цікавістю.
Мабуть, їй не доводилося мати справу з кібернетичною технікою.
— Скажіть, а чи не може трапитися помилки… Ні-ні, не в даному разі, а взагалі… Те, що прогнозується основне життєве покликання людини, — я сприймаю: машина справді здатна виявити найяскравіші риси індивідуальності кожного. Але щоб прогнозувати навіть… — її перебив неголосний сигнал Інспектора. Клацання урвалося, індикатори згасли.