Власне кажучи, суперпозитронний мозок Служби Життя вже давним-давно підготував такі індекси для кожної. Проте у різних людей період фізіологічного та психічного становлення перебігає по-різному; відповідні, здавалося б, емоіндекси хлопчиків та дівчаток часом розбігалися з віком; прогнози доводилося багаторазово перевіряти і уточнювати. Лише у незначної частини шістнадцятилітніх дівчат індекс Друга Серця був незмінний з самого початку.
Для юнаків Пора Юності починалася пізніше. Свій День Прометея вони святкували вісімнадцятилітніми. Проте в День Аеліти декотрі з них могли дізнатися про індекс Друга Життя. Здебільшого просто повторювався індекс Друга Дитинства. Часом називався зовсім інший. Тим, у кого період становлення ще не скінчився, доводилося чекати.
Так, Дня Аеліти з нетерпінням чекали всі шістнадцятилітні вихованці Учбового центру. Та, мабуть, найдужче мріяла про нього Валентина Гармаш.
Ще напередодні дівчина знала: ЦЕ станеться завтра. Не сподівання, не припущення, а непохитна переконаність надихала її віру в те, що через добу вона не тільки взнає індекс свого Друга Серця, а й зустрінеться з ним. Де і як — невідомо: День Аеліти чарівливий саме своєю таємничістю. Лише тісне коло випускників педагогічного факультету знає детальний сценарій завтрашнього свята, яке, звичайно ж, докорінно відрізнятиметься від усіх попередніх. Отож ніхто не відгадає, які святкові сувеніри одержить від родичів, друзів та Учбового центру, а ті щасливі, що завтра набудуть свого Друга Серця, навіть уявити не можуть, як це відбуватиметься. Одна, прокинувшись вранці, раптом помітить, що на її браслеті-інформаторі з’явиться ще один пульсуючий вогник та незнайомий індекс. Інша одержить “цілком таємну” лазерограму “неземлян”, яку будь-що треба розшифрувати самотужки. Ще якусь поставлять перед лабіринтом, де аж у найдальшому приміщенні на неї чекає скринька з заповітним конвертом. А до якоїсь просто підійде ніколи не бачений досі юнак і тихо промовить: “Я твій Друг Серця”.
Який він буде, той Друг?.. Валя уникала малювати в уяві його образ. Боялася, що дійсність не збіжиться з мрією, завдасть удару по самолюбству, а від цього, бодай частково, потьмариться радість. Хай буде такий, яким йому судилося бути. Мати глузує з “позитронної свахи”. А вона, Валентина, повністю звіряється на кібернетичні системи. Хіба ж не милий, добродушний кіб КВ-13-13 зробив її найспритнішою, найдужчою, найхоробрішою дівчиною Учбового центру? Може, саме цієї ночі він нишком зніме з її руки браслет-інформатор, щоб поставити в ньому подвійний блок “індикаторів життя”, — адже Валя знає, що вона буде для свого судженого найніжнішою дружиною, найвірнішим другом Назавжди. Тож хай скоріше настає оте ЗАВТРА!
Дівчина й гадки не мала, що наступний день принесе їй не радість, а горе.
Звичайно ж, коли вона, прокинувшись, хапнулася за свій браслет-інформатор, другого вогника на ньому не було. Ну, що ж— до вечора ще далеко!
Протягом кількох наступних годин було чимало приємного: одержала силу-силенну оригінальних, несподіваних подарунків, посіла перші місця в усіх основних видах спортивних змагань, натанцювалася і наспівалася. Та вся вона була мов натягнута струна. Мимохіть помічала, коли якась із дівчат зненацька починала сяяти від щастя: ВЖЕ! Про індекс Друга Серця дізнавалася тільки суджена, яка мала право тримати його в таємниці. Але хто крився б зі своїм щастям?! Вже через кілька хвилин про той індекс знали і родичі, і друзі, і просто всі однолітки щасливої. А у Валентини Гармаш підстав для радості не було. Її огортав дедалі більший неспокій. Ще не скінчився період становлення?.. Ще не досяг повноліття суджений?.. Чи, може, для неї взагалі такого не знайдеться, — через оту кляту своєрідність індексів?
Заклопотана тривожними роздумами, вона загубила свою Ляльку. Рада-радісінька, та десь чкурнула. Звісно, без неї зараз навіть краще, але ж обов’язок — насамперед. Проте Лялька як у воду впала. Правда, хтось бачив, ніби вона прямувала до дискольота, який нещодавно приземлився біля парку, та тільки хто ж утікає з Учбового центру в День Аеліти?!
Зловісне передчуття стисло Валине серце. А коли через годину вона ще здалеку помітила Ляльку, яка йшла їй назустріч від Адміністративного корпусу, — перехопило подих.
З Лялькою сталася дивна зміна. Вона вже не втягує голову в плечі, не нітиться під поглядом подруги, а ступає вишуканою ходою балерини, посміхаючись виклично і глузливо. Та головне — очі. В них палахкотять торжество і зловтіха, радість звільнення, тріумф перемоги.