Та ось і збігли вони, оті п’ятнадцять хвилин.
Дзенькнув сигнал виклику, спалахнув екран відео. Почувся схвильований голос Головного Координатора:
— Жах, Іване Харитоновичу! Я місця собі не знаходжу! Уявіть, початковий фаховий прогноз — абсолютно інший. Валентина Гармаш мала всі підстави стати балериною найвищого класу…
Валя зойкнула. Підхопилася. Підбігла до екранчика відео. Стиснула кулаки. Закричала:
— Індекс Друга Серця! Кажіть! Негайно!
Молодий мужчина на тому кінці лінії сахнувся, збентежився:
— Перепрошую, я не знав, що… Даруйте, але…
— Та не тягніть же! — простогнала вона. — Не треба індексу, назвіть ім’я!
— Прошу, прошу… Ось — індекс. Дуже хороший суджений. Космонавт Віталій Бондарчук…
— Роботи!.. Всі ви — роботи!.. — Валя впала на стіл, ридаючи, і тільки одне шепотіла зненависно: — Роботи!.. Роботи!.. Роботи!..
Збігло, мабуть, зовсім небагато часу — кілька днів чи кілька тижнів, — а Валентина Гармаш змінилася — не впізнати. Сухо виблискують її очі, в напруженні кожен м’яз стрункого, ідеально розвинутого тіла. Вдягнута вона в бездоганно припасований чоловічий костюм, коротко підстрижена.
Дівчина стоїть перед величезним столом у залі Вищої Ради системи Служби Життя. За столом — двадцять п’ять членів Ради: чоловіки й жінки, старі й молоді, — найвидатніші вчені планети. В цьому залі збираються для того, щоб обміркувати питання глобального масштабу, від яких кінець кінцем залежатиме доля всього людства. Ще ніколи досі тут розмова не йшла про окрему людину. А зараз — ітиме. І вперше за весь час існування Служби Життя її Вища Рада виступатиме не як непогрішимий законодавець, а як обвинувачений. Нічого не вдієш: за ту прикру історію, яка сталася, треба відповідати. Доведеться переглянути систему виховання, яка дозволяє допустити бодай одну-єдину помилку на тисячі правильних прогнозів… і цим зіпсувати людині все життя.
Голова Ради подав легенький знак: починайте, мовляв.
Ані здригнувся Валин голос. Холодно й чітко карбує вона слова:
— Я говоритиму не про себе. Не нарікаю на помилку, яка сталася: вона дасть мені змогу бути космонавткою і відчувати себе щасливою з цього. Я говоритиму про мільйони й мільйони тих юнаків і дівчат, яких ви, наші дбайливі опікуни, позбавили найдорожчих прав юності: права на радість шукання — і знаходження! — власного шляху та права на вистраждане, завойоване кохання. Ви запевняєте, посилаючись на статистичні дані: після запровадження системи прогнозування за емоіндексами в кілька разів зменшилося число розлучень і вже майже ніхто не нарікає на обраний фах. Але чи замислились ви, наскільки зубожіло емоційне життя сучасних юнаків і дівчат?! Уже ніхто не говорить “коханий”. Кажуть— Друг Серця, бо так називає судженого Служба Життя. Збіжить ще якийсь час, і забудеться навіть слово “любов”, бо навіщо воно, коли “позитронна сваха” заздалегідь зіставила відповідні емоіндекси?.. Уже ніхто й не згадує про можливість ВИБОРУ професії, бо її визначено кожному заздалегідь, чи не з моменту народження… Та схаменіться ж, люди добрі, схаменіться, високовчені члени Вищої Ради! Я знаю: всіма вами керує найгуманніше прагнення зробити всім нам добро. Я знаю: ціною неймовірно напруженої праці доведено з абсолютною достовірністю, що виховання і навчання на основі фізіологічних та психічних індексів дає надзвичайно високу ефективність. Але в ім’я чого? Навіщо ви хочете перетворити нас на заздалегідь запрограмовані живі автомати, яких не хвилює жодна турбота, жоден сумнів?! Та й де гарантія, що ваша, здавалося б, така досконала система прогнозування за індексами не ховає в своїх глибинах якоїсь принципової, катастрофічної за своїми подальшими наслідками помилки? Ось перед вами я. Тільки ЧЕРЕЗ ПОМИЛКУ я стану космонавткою, а не балериною. Але ж — СТАНУ? То ж хто з вас набереться хоробрості засвідчити, що з незліченної кількості “законних” кандидаток у лікарі чи інженери не знайдуться СОТНІ, а то й ТИСЯЧІ таких, що стали б чудесними балеринами, космонавтками, письменницями; стали б… якби не ота проклята “магія індексів”!.. Тож відкиньте їх! Може, не повністю. Може, вони справді потрібні в перші дитячі роки. А потім хай людина шукає свій шлях сама. Ви, Служба Життя, повинні забезпечити кожному з нас здоров’я і гармонійний всебічний розвиток. Та й годі. Лишіть нам право на тривогу, право на сумніви, право на шукання, право на любов. Право на боротьбу, кінець кінцем, бо тільки в боротьбі й постає людина!.. Я сказала все!