Тільки й прошепотів: “Наші!” — впав як підкошений і вмить заснув.
…Прокинувся раптово. Занепокоєно поглянув на годинник. Скривився: цього ще бракувало — заснув серед білого дня, за робочим столом!.. А втім, шановний академіку, не забувайте, що вам уже не тридцять, а п’ятдесят. З хвостиком! І що ночами слід не працювати, а спати!
Він потер долонею чоло — голова все ще була важка — і подумав: дивний сон приснився!.. Мабуть, з далекого дитинства сплив у пам’яті якийсь кінофільм. Так, так, пригадується — демонстрували колись бойовик “Право на риск”. Гм, сумнівне право!.. А що, якби отому героєві, що в нього перевтілився академік Сергій Карабут, довелося розв’язувати питання надзвичайно важливе, питання державної ваги? Таке, як, скажімо, зараз!
Сергій заплющив очі, знову відкинувся на спинку крісла. Йому вже не треба було зазирати в папери, — всі вади й переваги обох проектів він знав до найменших подробиць, так самісінько, як і всі аргументи та контрдокази керівників груп. На вчорашньому засіданні, яке тривало до глупої ночі, було детально розглянуто науково-технічні питання, проаналізовано фінансові та промислові дані, зважено, чи можна виконати завдання в зазначений термін. Власне, вже вчора можна було вирішити, який проект треба схвалити. Та все ж Сергій переніс заключне засідання на сьогодні. І не тому, що думки розійшлися. Він, як Голова Державного Комітету, мав право прийняти остаточне рішення, навіть підтримуючи меншість. Але в тому-то й справа, що він як державний діяч і вчений МУСИВ підтримати той проект, проти якого внутрішньо гостро протестував ЯК ЗВИЧАЙНА ЛЮДИНА.
“Право на риск”… — йому знову пригадався той чудернацький сон. О, коли б ішлося про самого себе, то, звичайно, він обома руками голосував би за проект академіка Данилейка. Не подивився б на свої п’ятдесят з хвостиком і на те, що шанс повернутися на Землю — надто мізерний. Ступити НА ПОВЕРХНЮ МІСЯЦЯ! — та заради цього можна тисячу разів ризикувати життям…
“Але — своїм власним!” — перебив він сам себе іронічно.
Так, знайдеться безліч добровольців, яких не злякає примара смерті. Загине перший — на його місце зголосяться ще десять. Загине другий — зголосяться ще сто. Хоробрих риск не лякає.
Коли б не було іншого виходу, довелося б рискувати несамохіть: людство МУСИТЬ вийти в космос! Та в тім-то й річ, що є проект академіка Царьова — набагато надійніший і перспективніший: першим дослідником Місяця має стати керована з Землі АВТОМАТИЧНА СТАНЦІЯ.
Проект академіка Данилейка ефектніший за наслідками. Ніяка кібернетична машина не замінить людини з її гострою спостережливістю, кмітливістю, здатністю пристосуватися до обставин. Але людина повинна дихати й їсти, і саме через це її перебування на Місяці буде обмежене двома-трьома днями, а чи багато можна зробити за цей час?.. “Луноход” академіка Царьова— споруда надзвичайно складна, важка, незграбна. Зате вона їсти-пити не просить, не боїться ні холоду, ні космічної порожнечі, працюватиме на поверхні Місяця сотні й тисячі годин, невтомно й ретельно виконуючи доручені їй завдання. Вийде з ладу перший “Луноход” — можна послати другий, третій, четвертий… І так доти, поки Місяць вивчать настільки, що можна буде — і потрібно! — послати туди людину.
Так, проект академіка Царьова — перспективніший. Важливіший. Йдеться не тільки про Місяць. На Венеру, де температура сягає п’ятисот градусів, а тиск — кількохсот атмосфер, навряд чи ступить людська нога. Її вивчатимуть тільки автомати. А крижане шаленство аміачної атмосфери Юпітера? Там навіть машина довго не витримає. А розжарений, залитий смертоносною сонячною радіацією Меркурій? Ніякий скафандр не захистить космонавта, який спуститься на його поверхню.
Отже, треба голосувати за проект академіка Царьова. За “Луноход”.
Такий висновок був цілком логічний, по-державному мудрий, але проти нього поставало все єство. Буквально вчора, як грім з ясного неба, на весь світ розійшлося повідомлення про те, що Радянський Союз запустив перший штучний супутник. І ось уже сфотографовано протилежний бік Місяця, якого не бачив ніколи ніхто з людей. І цілком реальною стає можливість ВПЕРШЕ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА торкнутися іншого космічного тіла!.. То невже віддати цю честь бездушній машині?!
Міркуй, академіку Карабут! Зважуй, доки не пізно. Тобі дано велике право, від твого слова залежить усе.
Міркуй: не всі люди на Землі розуміють першорядність НАУКОВОЇ мети космічних досліджень. Для багатьох найголовнішим стане питання про те, хто ПЕРШИЙ ступить на поверхню Місяця. Згадай, як сотні й сотні сміливих гинули в ім’я сумнівної честі зватися завойовником Полюса чи Джомолунгми. Хай оті експедиції не давали людству ніякої користі, але саме від тих часів лишилося бундючне переконання, що територія вважається освоєною тільки в тому разі, коли на неї СТУПИТЬ НОГА ЛЮДИНИ!