За останні два семестри Студент майже не заходив до інституту. Про які там лекції мова, якщо спортивна гордість учбового закладу, першокласний боксер тільки те й робить, що їздить на змагання та виборює першість! Уже медалей у нього на грудях— справжній іконостас; уже й “Жигулі” він одержав у премію; уже й трикімнатну квартиру йому пообіцяли; уже й в студентську збірну країни запрошують. А в графі “борг” чекової книжки Ощадкаси Часу стоять нулі. Повністю розрахувався! Правда, і “актив” налічує мізерщину — 120 ентропійних годин, але цього цілком вистачить, щоб скласти державні екзамени.
Слід сказати щиро: наш Студент таки чимало попохвилювався, доки склав оті екзамени. Чемпіон чемпіоном, “позичений час” — теж гарантія непогана. Та все ж мало які несподіванки трапляються!
Кінець кінцем було взято й останній рубіж. Правда, в матрикулі — самі трійки, жодної четвірочки, хоч на лік! Та дарма! Головне — одержати диплом. Для заслуженого майстра спорту завжди знайдеться приємна і не дуже обтяжлива робота!
Ой, як радісно, як хороше було у Студента на душі! З вдячністю згадував Чорта, — бо хоч і доклав чимало зусиль, зате ж наслідки чудові. А перспективи!.. Збірна команда країни… Першість Європи… Першість світу… А він, дурний, як убогий на кисіль, стягався на оті секунди в хорі та в кордебалеті! Тепер — інша річ! Останні 120 ентропійних хвилин боргу він поверне Ощадкасі Часу рівно через тиждень: у змаганні на першість країни навіть за ПРОГРАНИЙ бій йому буде зараховано саме стільки.
Але — стривай: чому через тиждень, коли ПІСЛЯЗАВТРА? Адже він забув, що оті п’ять “держекзаменаційних” днів уже випали з його життя! Не гаразд, коли так!
Душу огорнула невиразна тривога. Здавалося, ніби не зробив чогось чи щось забув. Мабуть, через те, що не тренувався п’ять днів. Так і програти можна! Артур Подолян — дуже сильний супротивник… Отож, хлопче, лягай спати, бо завтра доведеться надолужувати втрачене.
Однак думка про Артура Подоляна переслідувала Студента і уві сні. Ось вони вийшли на ринг… Почався бій… Артур наглухо закрився, ніяк не вдається показати йому свій “коронний” лівою, — рукавичка весь час натикається на порожнечу. А ноги й руки чомусь важчають, рухи уповільнюються… І раптом Артур випростався, як пружина, вдарив йому правою в щелепу і зареготав:
— Ха-ха-ха! Ти забув, що сьогодні — термін!.. Ти забув про п’ять днів!.. Угоду розірвано! Угоду розірвано!
Студент кліпнув очима, злякано сіпнувся. Він лежав біля столу в своїй кімнаті, — мабуть, щойно упав зі стільця. Сонце зазирає у вікно — вже щонайменше дев’ята, коли не десята. А на годиннику — пів на другу. Пів на другу НОЧІ?!
Студент підхопився, як опечений. Підбіг до будильника. Ну, звісно ж — стоїть! Забув накрутити!
А підручник з органічної хімії як був розкритий на 179 сторінці, так і лишився. І шпаргалок наготовлено всього на три розділи. Куди вже тут іти на екзамен!
Студент ліниво почухав потилицю, позіхнув і почвалав до ліжка. Вже засинаючи, подумав: “А в секцію боксу поступити таки варто! Чудова ідея!”
Того дня йому снилися “Жигулі”, трикімнатна квартира на Хрещатику і золота медаль олімпійського чемпіона з боксу.
ЗУБ МУДРОСТІ
(Казочка для дітей та дорослих)
Кажете, розповісти вам щось по-справжньому фантастичне й цікаве? Е, друзі, складна це річ. Зважте самі: теми з наукової фантастики вичерпано на сторіччя вперед. Ейнштейна розвінчано, час і простір подолано, старість і смерть переможено, і вже давно антикібернетичні машини фантастів пишуть для античитачів антиромани про антиречовину… Ну що я можу розповісти, коли зараз навіть учень п’ятого класу знає, що з допомогою нуль-функції в квазимодо-гіпертонічному просторі можна в першу-ліпшу мить матеріалізувати небіжчика Архімеда і любенько погомоніти з ним про його спіраль, а квантово-радикулітну пірамідонну аспіринику, математичну основу всіх надгалактичних романів, нині розуміють навіть дошкільнята! Наукова фантастика вичерпала себе. Нещодавно один письменник-фантаст ліквідував останню білу пляму, створивши надзвичайно актуальний роман про взаємоперетворення головоногих людей сонячної системи Дзета Альфабета, що знаходиться на відстані 10 000 000 000 000 000 000 000 мегапарсеків від нашої Землі. Ні, я змушений скласти зброю, бо далі йти нікуди.
Отож, друзі, якщо ви вже так наполягаєте, я краще розповім вам звичайну казочку, немудрящу побрехеньку часів дідуся Андерсена. Як і годиться, дія в цій казочці відбуватиметься Новорічної ночі, фігуруватимуть в ній і наївний Письменник, і щиросердий чарівник Дід Мороз, і таємничий Препарат. І буде адресована моя побрехенька не так дітям, як дорослим, — а насамперед, зубним лікарям, од яких залежить, щоб казочка про Зуб Мудрості мала щасливий кінець.