Мене не притягнуть до карної відповідальності тільки через те, що я неповнолітній. Але я каратиму себе сам. Каратиму жорстоко. І, звичайно ж, ні в якому разі не захищатиму співучасника, — а точніше, організатора і натхненника! — мого злочину громадянина Дмитра Михайловича Книша, учня того ж таки 5-Ж класу тієї ж таки школи.
Слухайте ж, сучасники-однолітки, мою сумну сповідь!
Слухайте, аби не повторити мою трагічну помилку!
Рішуче відмежовуйтесь від таких, як ми, а особливо від таких, як гром. Дмитро Михайлович Книш!
Вічна ганьба тим, хто гальмує розвиток науки!
Я розповідатиму все до найменших подробиць, нічого не приховуючи.
Почну з характеристики мого колишнього друга, а нині тільки співучасника і натхненника злочину.
Громадянин Дмитро Михайлович Книш (Митько, він же “Мезон”) народився в родині письменника. Піонер (не активний). Нагороджений похвальним листом (за 2-й клас). Середня успішність — 3,59 бала. Недисциплінований (за останню чверть має 13 зауважень від кібер-учителів та 5 — від наставника). Теж мріє бути астробіологом (але нещодавно одержав двійку з органічної хімії!) Я буду цілком об’єктивний: Митько (він же “Мезон”) — взагалі хлопець непоганий. Насамперед, він хоробрий. Так, наприклад, коли здоровань Федір Квач (”Піраміда”) хотів торік мене побити, Митько став на мій захист і дав йому духопелів навіть без моєї підтримки. Потім: Митько не скупий. Кажу це з повною відповідальністю, бо він віддав мені надзвичайно рідкісну марку “блакитної космічної серії” (зі штемпелем Північної обсерваторії Місяця!!!). Митько завжди готовий виручити товариша з біди: нещодавно, коли я одного разу цілком випадково спалив у лабораторії мікроамперметр, він узяв провину на себе і відремонтував прилад власноручно (правда, це йому було зовсім не важко, бо другою своєю професією він обрав надмініатюрну радіоелектроніку).
Саме через ці якості Мезон (я називатиму його так, як називав раніше) і став моїм другом. Однак — “ти друг мені, Мезон, та істина — дорожча!”. Я не можу приховувати його вади, які й стали кінець кінцем підґрунтям для організованої ним злочинної змови!
Насамперед, Мезон — страшенно непосидючий (через це він і одержав таке прізвисько). Надзвичайно любить командувати, нав’язуючи свою волю. Так, скажімо, він торік майже силоміць затягнув мене купатися в забороненій зоні Дніпра. Абсолютно не визнає авторитетів. (Подумати тільки: заявив, що Ейнштейн — сам великий Ейнштейн! — своє твердження про неможливість перевищити швидкість світла висмоктав з пальця!) Несамокритичний: запевняє, що саме йому пощастить виявити нові вищі форми життя у Всесвіті. Нечемний: завжди сперечається із старшими і визнає хибність своїх тверджень аж тоді, коли вичерпає всі заперечення. Дуже нерозсудливий: завжди прагне робити те, що заборонено.
Щодо останнього пункту, можу навести яскравий приклад.
Усім нам відомо, що кібер-учителі — найпрогресивніше, найвеличніше досягнення світової педагогіки. Саме з їхньою допомогою ми, п’ятикласники 80-х років 20-го століття, вивчаємо ті предмети, які ще зовсім недавно вивчали в інститутах. Ми повинні бути безмежно вдячні за турботу про нас; ми повинні як зіницю ока берегти кожного кіберучителя, бо це — надзвичайно складна і дорога електронно-обчислювальна установка. Що станеться, коли кожен учень зіпсує по одному кіберу? Це буде лихо у всепланетному масштабі! Ось чому учням середньої школи суворо забороняється пхати носа в монтаж кібер-учителя (на це має право тільки ремонтна бригада, членів якої директор школи затверджує особисто!)
Так от, послухайте, яку штуку встругнув наш Мезон!
Місяць тому ми мали складати залік з першої частини математичного аналізу. Я, як звичайно, почав готуватися до заліку заздалегідь, а Мезон — теж як звичайно! — лишив усе на останні дні. Я не раз нагадував йому, що тільки сумлінне й наполегливе навчання може забезпечити учневі глибокі знання, але він зневажливо відмахувався. Кінець кінцем я не втримався і, як аргумент, показав йому свій табель, де немає жодної оцінки меншої за “5”. І що ви думаєте? Мезон зухвало запевнив мене, що кібер поставить йому п’ять з плюсом, — і не за першу частину математичного аналізу, а за весь курс!
До заліку лишалося два дні, — цього вистачило б хіба для побіжного перегляду контрольних питань. Отож, я й запропонував йому побитися об заклад на його “гагарінку” (перша марка, випущена на Місяці; надзвичайно рідкісна, єдиний примірник на всю нашу школу!), що п’ятірки він не одержить. Мезон погодився і сказав, що в разі мого програшу я маю віддати свою найціннішу марку. Я був настільки впевнений у перемозі, що пообіцяв віддати 15-центову “гвіану” — мрію всіх філателістів!.. Він підступно посміхнувся, перепитав ще раз, чи я не одмовлюся від своїх слів, а коли я обурено відкинув це образливе припущення — заявив, що в такому разі дає слово честі ЗОВСІМ не готуватися до заліку.