Так, проект академіка Царьова — перспективніший. Важливіший. Йдеться не тільки про Місяць. На Венеру, де температура сягає п’ятисот градусів, а тиск — кількохсот атмосфер, навряд чи ступить людська нога. Її вивчатимуть тільки автомати. А крижане шаленство аміачної атмосфери Юпітера? Там навіть машина довго не витримає. А розжарений, залитий смертоносною сонячною радіацією Меркурій? Ніякий скафандр не захистить космонавта, який спуститься на його поверхню.
Отже, треба голосувати за проект академіка Царьова. За “Луноход”.
Такий висновок був цілком логічний, по-державному мудрий, але проти нього поставало все єство. Буквально вчора, як грім з ясного неба, на весь світ розійшлося повідомлення про те, що Радянський Союз запустив перший штучний супутник. І ось уже сфотографовано протилежний бік Місяця, якого не бачив ніколи ніхто з людей. І цілком реальною стає можливість ВПЕРШЕ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА торкнутися іншого космічного тіла!.. То невже віддати цю честь бездушній машині?!
Міркуй, академіку Карабут! Зважуй, доки не пізно. Тобі дано велике право, від твого слова залежить усе.
Міркуй: не всі люди на Землі розуміють першорядність НАУКОВОЇ мети космічних досліджень. Для багатьох найголовнішим стане питання про те, хто ПЕРШИЙ ступить на поверхню Місяця. Згадай, як сотні й сотні сміливих гинули в ім’я сумнівної честі зватися завойовником Полюса чи Джомолунгми. Хай оті експедиції не давали людству ніякої користі, але саме від тих часів лишилося бундючне переконання, що територія вважається освоєною тільки в тому разі, коли на неї СТУПИТЬ НОГА ЛЮДИНИ!
Академік поглянув на годинник, сумно зітхнув. Скніло серце, лютився на самого себе. Але рішення вже було прийнято: на Місяці першим висадиться не людина, а “Луноход”.
…Командир зорельота “Мрія” космонавт першого класу Сергій Карабут відчув, як на мить потьмарилася свідомість. Знову оті безглузді спогади про “право на риск”! Смішно: пригадалися події чи не столітньої давності. Та хто ж тепер вагався б, яке рішення прийняти?! Кібернетичні машини скрізь і завжди прокладають шлях; тільки вони забезпечують той плацдарм, з якого починає свій наступ ЛЮДИНА.
Та в тім-то й справа, що у перший незвіданий рейс до зірок машина вирушити не здатна. Найпильніший аналіз показав: з таким неймовірно складним завданням може впоратися лише колектив досвідчених фахівців. На шляху до Невідомого буде стільки незвичайного і незнаного, що тільки гострий розум людини може проаналізувати явища, оцінити їх відповідним чином і зробити потрібний висновок.
Він, командир “Мрії”, щойно дійшов саме такого висновку. Висновок страшний: слід повертатися на Землю. Повертатися тоді, коли вже подолано половину відстані до Альфи Центавра, а попереду — чистий-чистісінький шлях пустельним міжзоряним простором!
“Мріє”, “Мріє”, як же тобі не поталанило! Ти була справді першим втіленням одвічної мрії людей про мандри до чужих, незнаних Сонць. Щоб тебе створити, було витрачено астрономічну кількість коштів, енергії, сировини. Як другорядні, менш важливі, відкладалися на майбутнє надзвичайно потрібні проекти, консервувалися величні будови, припинялися найтерміновіші дослідження. Тебе конструювали і будували тисячі найвидатніших учених та інженерів усієї планети; твою кожну деталь, кожен парсек твоєї майбутньої траєкторії тисячократно перевірили найдосконаліші електроннообчислювальні машини. Здавалося б, усе передбачено. Але хто міг знати, що існує отой проклятущий “ро-ефект”; що при досягненні запрограмованої швидкості сто п’ятдесят тисяч кілометрів на секунду анігілятор “Мрії” почне зуживати на десять процентів більше пального, аніж обчислено? Майже півроку тривало гарячкове дослідження, доки вдалося зробити приголомшуюче відкриття: саме при такій критичній швидкості потік нейтронів з ядра нашої Галактики починає втручатися в процес анігіляції, загальмовуючи його; ще три місяці потрібно було, щоб обчислити і ціною неймовірних зусиль спорудити сякий-такий антинейтронний захист анігілятора. А за цей час було витрачено весь резерв пального. Найточніші розрахунки показали: його ледь-ледь вистачить до Альфи Центавра і назад.
Звісно, можна рискнути. Але ж на шляху до Сонячної системи лежить величезна газова туманність. По дорозі сюди її обминули, накинувши чималого гака. Тепер доведеться прорізати навпростець. А як показали ще тодішні обчислення, ймовірність вдалого прольоту складає тільки п’ять шансів із ста. Звісно, можна рискнути. Але якщо не пощастить і “Мрія” згорить у тій туманності неподалік од рідного Сонця — марною буде вся експедиція. І найголовніше: конструктори “Мрії-2” так і не дізнаються про існування “ро-ефекту”, не зміцнять антинейтронний захист анігілятора майбутнього зорельота. А щоб передати звідси на Землю відповідну лазерограму, потрібно витратити половину запасу пального. “Мрія” досягне Альфи Центавра; але ні повернутися назад, ні повідомити про виконане завдання вже не зможе.
Так, було від чого збожеволіти! Повернути назад — вкрити себе довічною ганьбою. А що, як імовірність подолати оту туманність складає не п’ять, а п’ятдесят чи навіть сімдесят шансів із ста? Адже тоді на борту ще був величезний резерв антиречовини, можна було дозволити собі розкіш не ризикувати зовсім, отож, можливо, і переоцінили небезпеку. Що скаже людство Землі, коли виясниться, що так і було насправді?.. Та навіть якщо не скажуть нічого, ніхто з членів екіпажу “Мрії” вже не вирушить у другий політ до зірок: шість років минуло від старту, стільки ж триватиме подорож назад. Отже, дванадцять. На “Мрії-2” полетять молодші. А вам — до кінця своїх днів гризти лікті та уникати людських очей… О, краще загинути в полум’ї, аніж каратися весь вік!
Сергій стиснув долонями скроні. Ось воно, право командира зорельота і начальника міжзоряної експедиції: вирішуй, зважуй!.. Для тебе особисто, як і для всіх членів екіпажу, існує тільки одне рішення: треба рискувати! Але насамперед подумай про тих, що вирушать до Альфи Центавра услід за тобою. Пригадай, як за півроку перед стартом твого зорельота в усіх містах земної кулі майже повністю завмерло життя, бо всю енергію планети віддавали “Мрії”. То невже ти хочеш, щоб оця світла жертовність людства стала марною і вдруге? А якщо “Мрія” повернеться звідси на Землю, на її борту ще залишиться запас пального, якого вистачить на подорож до Альфи Центавра в один кінець!
Він сумно поглянув на годинник. 14.00 за бортовим часом. Треба йти. Всі вже зібралися в кают-компанії. І майже всі будуть проти нього. Навіть Лора, кохана Лора… Півгодини тому вона прибігла до нього, запитала гостро: “Не передумав?” Він тихо сказав: “Ні”. Її наче струмом ударило: “Я тебе запитую востаннє! Ти розумієш — ВОСТАННЄ!.. Я зненавиджу тебе на все життя! Я не хочу мати нічого спільного з БОЯГУЗОМ!” Йому аж світ потьмарився від образи і болю, але він зумів стриматися: “Я повторюю: ні!” І тоді вона закричала: “Тож знай: проти тебе — всі, всі! І я заявляю від імені всіх: ти мусиш передати командування Річарду Маркову! Він не побоїться відповідальності! Все!”
Так, Річард не побоїться!.. З далекого-далекого минулого виплив тьмяний спогад про те, з яким переможним виглядом виходив він з кабіни “імітатора”, як пихато заявив, що, звичайно ж, довів зорельот до Альфи Центавра. А НАЗАД?
— Стривай, стривай… — гарячково міркував Сергій. — І Курт, і Річард говорили ТІЛЬКИ ПРО ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ. А чи згадували вони про ПОВЕРНЕННЯ НА ЗЕМЛЮ?
Його мозок розпирало від перенапруги. Здавалося: ось-ось щось проясниться… пощастить пригадати щось надто важливе… А втім, нема часу згадувати. Треба йти до кают-компанії. Рішення прийнято. Хай голосуватимуть проти усі члени екіпажу, Сергій Карабут накаже повертатися на Землю. Йому дано право на риск. Але в цьому разі ВІН НЕ МАЄ ПРАВА РИСКУВАТИ!.. Хай впаде на нього ненависть і зневага друзів, хай усе життя його переслідує ганьба — іншого виходу немає!
Сергій кліпнув очима, глянув на годинник. 14.30. Що сталося? Заснув… Стривай, а що це за допотопний пульт перед ним?.. І раптом мозок пронизала думка: та це ж “імітатор”! Не було ніякого польоту, не було ніякої Лори… Була гарячкова маячня, і він показав себе жалюгідним боягузом!.. Ганьба!.. Яка ганьба!