Одного дня Саня Кравець нарешті зважився сказати їй: він таки справді у батьків не живе, але мешкає в іншому місці з дружиною Лідою, з якою вони вже підготували документи на виїзд із СРСР, чекають дозволу. До речі, скоро в них вечірка, там буде багато людей, можеш і ти прийти, якщо вважаєш, що тобі варто прийти.
Так, звичайно ж, вона прийде. Вона вкотре вблагала домработніцу покласти спати сина, і, зустрівшись із Санею Кравцем на метро Курська, рушила до Кусково. Тоді вона й побачила Лідку. То була не просто гарна молода жінка, то була професійна білява красуня із неприродно високими грудьми, із великими вивернутими чуттєвими губами. Таких на теренах колишнього СРСР майже й не було, вони з`явились потім, разом із комерціалізацією суспільства.
Він довго робив вигляд, ніби не помічає її. А коли це стало неможливо, зняв руку з оголених плеч Лідки, вийшов на кухню й затягнув свою пісню, чому вона розлучилась із ним, це вона в усьому винна. А Лідка вийшла за ним, і поки тривала їхня істерична розмова, обняла його ззаду й терлась носом об його спину, і водила руками з неймовірним манікюром по його грудях. А вона безпорадно простягнула йому фотокартки сина і плакала, і виправдовувалась, і мало не падала перед ним на коліна, а Лідка ніяк не відлипала і масувала долонями його груди, живіт і нижче.
Потім у Москві було ще декілька їхніх зустрічей: і з ним, і з його родиною. Вона вимагала, щоб свекруха зізналась, як морально катувала її, вимагаючи розлучення. І їздила до нього разом із сином, і він не хотів бачити сина, якого вона нібито зрадила також, тільки Лідка пхала малому імпортні шоколадки.
А свекруха зателефонувала її матері, яка невдячна ця дурна молода жінка, їй зробили таку послугу, задарма тримали у Москві в такі важкі часи, коли беруть по 2-3 рубля на добу з носа, а вона влаштовує скандали на всю Москву, мовляв, не так її приймають. І мати, яка тільки-но повернулась зі своїми учнями, яких супроводжувала в оздоровчий табір, терміново виїхала до Москви, і вони разом зібралися й вирушили додому, зрештою, все одно на носі перше вересня, тож мамі треба працювати, і їй треба було доучуватись, а малого оформляти в ясельки. «Треба вже закінчувати з тим божевільним коханням, скільки можна, невже ти не бачиш, дочечко, вони тобі його не дадуть! От же ж навіть в Америку готові його відпровадити, аби не в Київ!»
Саня Кравець повідомив її, коли вони з Лідкою від’їхали. Все. Його в Союзі нема. Вважай, нема серед живих. Так тоді трактували еміграцію родичів і друзів.
Він виїхав восени вісімдесят шостого, а від січня вісімдесят сьомого увійшли в силу нові положення про в’їзд і виїзд з СРСР. Все стало значно простіше, згодом ще простіше, а потім зовсім просто. Але вона почала цікавитись усім тим не тоді. На неї чекало ще одне випробування. Вони з мамою повернулись до Києва, який стрімко мінявся. В українських журналах і газетах почали писати про те, про що він зовсім недавно розповідав їй пошепки. На вулицях можна було почути, як юнаки й дівчата натхненно співали українських пісень, за які донедавна можна було мати великі неприємності. А мама почала реагувати на українське патріотичне піднесення по-своєму. Вона взялася за виховання онука в принципово російському дусі. «Ніби не бачила ти, скільки горя приніс тобі той буржуазний націоналізм! Тобі ще мало? Сама живи, як хочеш, а дитині життя не псуй! Часи помінялись? Ще зміняться назад! За німців у Києві також виходили українські буржуазні газетьонки, соромно згадати, таке ж писали, як і зараз!»
Мама творила щось неймовірне, змушуючи заучувати дитину двох з половиною років фразочки типу «хохли — козли», які хлопчик гордо декламував, коли вона приходила додому з переддипломної практики, не говорячи про інвективи типу «РуССкий народ один к победе приведет», не забуваючи підкреслити оте горде подвійне «с».
Вона спробувала розпочати стосунки з одним патріотичним юнаком, яких наприкінці вісімдесятих в Україні побільшало, але ближче знайомство принесло їй тільки відчуття ганьби, біди і новий болючий зойк: «Це не він, не він!» Вона познайомилась з дядьком зі Львова, з яким певний час листувалась, але коли побачила його, то зрозуміла, що самої патріотичної налаштованості для стосунків між чоловіком і жінкою замало. Все одно потрібна ще й таємна іскра, яка, буває, виникне тільки раз у житті.
І от одного дня подруга привезла їй сувенір із Польщі, який було загорнуто в місцеву газету, в сторінку зі шлюбними об’явами — в Польщі все те, що згодом прийшло й в Україну, розпочалось на кілька років раніше. І одного дня без марних надій, а просто щоб знайти якийсь простір порятунку від інфернальних домашніх сварок, написала листа до Сполучених Штатів, спокусившись об’явою «Old fasioned old guy WLTM nice kind young girl, child very welcome». Він відповів саме їй, хоча й отримав багато листів від молодих і не дуже полячок. А тут дивним чином лист від «Russian woman», про що він і мріяти не смів. Вони листувалися рік, перш ніж він приїхав і зупинився в готелі «Дніпро». Вони не обмінялись фотокартками, поки листувались, таким привабливим було їхнє духовне спілкування. Коли ж зустрілись, він аж ніяк не розчарувався, а вона, яка уявляла нехай старшого, проте стрункого й сивого, побачивши голомозого дядечка з чималим черевцем, вкотре пережила стрес, від якого все-таки дуже скоро прийшла до тями — дядечко був надзвичайно милий, хоча й не будив еротичних почуттів. Та, головне, він чудово поводився з хлопчиком, якого вмить навчив американських віршиків і скоромовок. Вона прийняла його пропозицію. Він поїхав, а вона почала готувати документи на шлюб і еміграцію.