— Станю, я прекрасно усвідомлюю, усе це не дає щастя! Щастя в чомусь іншому! Але якщо вже я волею Зевса маю все це, то нехай мої давні друзі тут відпочинуть від своїх турбот!
Жінки пересіли від столу на софу. Із напівтемряви виринула Соня, перенесла їм на маленький столик келихи й недопиту пляшку. А Горобцю в сусідню залу понесла карафку з цитриновими кожушинками й чарку. «Тато також любив забарвлювати горілочку лимончиком», — подумала Тетяна.
Спалося Тетяні в її одномісній спальні добре, як ніколи. Від часів кризи з чоловіком у неї був щоночі поганий сон. Ранкові тролейбуси завжди будили її, хоча раніше вона їх не помічала. А варто було вночі проїхати вантажівці, як вона прокидалась, та не засинала, з жахом чекаючи першого тролейбуса. А тут ніяких тролейбусів: за вікном тужить вітер і шепочуть височезні сосни. А коли вітер стихає, настає така тиша, що чутно шум у власних вухах. А потім знову шумлять сосни, співаючи потойбічну колискову, і Тетяна Стародуб, у заміжжі Сапун, засинає солодко й глибоко. А потім ненадовго прокидається від незнаної тиші й темряви, щоб далі знову поринути в неочікувано щасливий сон. Вона була рада, що сама в ліжку. Адже в її домі їм із Сергієм нема де лягти окремо, і вони продовжують ділити ложе, хоча обом хотілося б не спати разом. Принаймні їй. Сергій все одно солодко сопе, і цього не знести.
А Горобець із Синицею, здається, мають окремі спальні. Станя прямо спитала про це свою однокласницю наступного вечора, коли Соня знову принесла їм пляшку молодого легенького вина. Цього разу білого.
— Наш шлюб не є фіктивним, — відповіла Синиця трохи різко.
— Вибач, якщо я полізла кудись не туди.
— Нікуди ти не полізла, ми розмовляємо про все. І я кажу тобі: наш шлюб не є фіктивним, — повторила Синиця. А Станя так і не наважувалася розповісти давній подрузі, чому вони з Сергієм раптом так віддалилися одне від одного. І вночі вона знову слухала шум сосон з перервами на мовчання. І засинала, і ненадовго прокидалася, і знову думала, а що, якби вона лежала в домі Синиці у більшій спальні разом з Сергієм, а перед тим вони б так само сиділи з Синицею за вином, а Горобець перехиляв би свою вечірню чарку не сам, а із її Сергієм. Неодноразово вони з Сергієм отак відпочивали вчотирьох зі знайомим подружжям. Або втрьох у товаристві якоїсь тимчасово самотньої жінки, тої ж Русі. А тепер вона — тимчасово самотня жінка. А може, якби вона взяла б сюди Сергія, він знайшов би саме ті слова у відповідь на її, які йшли від неї із самої неймовірної глибини?
— Ти б хотіла, щоб він тобі збрехав? — спитала Синиця, коли Станя нарешті розповіла їй за вечірнім вином ту розмову з чоловіком, після якої їй не схотілося жити.
— Я б хотіла, щоб він мені сказав правду.
— То він і сказав тобі правду, що тобі іще треба?
— Але, звичайно ж, не таку, яку він мені сказав.
— То, значить, він ще не готовий до тої правди, якої хочеш ти.
— А як би ти відреагувала, якби почула таке від свого чоловіка?
— Я зовсім не так будую свої стосунки з чоловіком, як ти.
— Ви з чоловіком просто не любите одне одного!
— Тобі зараз погано, Таню, але все одно не варто намагатися образити когось!
— Вибач! Вибач мене, Таню! Але твій чудовий дім такий холодний! І це твоє біле вино, воно все виморожує!
— Моїм гостям не має бути холодно в моєму домі, — розсміялася Синиця, і Соня вмить прибрала недопите вино й келихи, ввімкнула обігрівач у залі, і знову зникла, а Синиця тим часом покликала:
— Горобчику! Чи не прилетиш до нас!
— Скільки вже вечорів я чекаю, поки мене покличуть, — озвався приємний баритон Горобця. Він підкотив собі крісло до столика біля софи, де сиділи жінки, несподівано чарівно усміхнувся й заговорив про їхнє з дружиною життя. Горобець і Синиця жили в незнайомому для Стані світі, вельми цікавому, але такому виснажливому, що їхнє вечірнє мовчання ставало дуже зрозумілим.
— Але з такою гостею іноді буває дуже приємно погомоніти, — сказав Горобець, який, як це не дивно, навіть читав щось із тих книжок, які редагувала Станя. Театр не любив, а почитати детективчики після тяжкого робочого дня любив ще від студентських часів. І Тетяна розповідала йому про те, які помилки вона повиловлювала в пригодницькому романі, що його Горобець читав. А також про нестерпний характер того автора, прізвище якого запам’ятав цей несподіваний читач і навіть шукав його інші книжки.