— Якщо я напишу книгу про те, як ми з Синичкою починали й продовжували, то це буде крутіше, ніж усі ваші автори, які все вигадують.
— Тобі ще рано писати роман, — весело перебила чоловіка Синиця, — ще всі фігуранти, які нам допомагали, і ті, які нас топили, повсюдно фігурують!
— Але, якщо я все-таки напишу, змінивши прізвища і колір волосся, то знаю, куди нести рукопис! — відповів Горобець. — Знаю, де виправлять всі помилки, де зроблять, щоб людям приємно було читати!
І знову за вікном у темряві шуміли сосни. Тої ночі вітер був дуже сильним, і добре підігнані шибки в домі Синиці й Горобця здригалися, як старі вікна в київській квартирі Стародубів, куди понад двадцять років як прийшов до дружини Сергій Сапун. Те кохання було головним життєвим скарбом Тетяни Сапун. Так, у тривалому шлюбі пристрасті заспокоюються. Але зв’язок зміцнюється. Вони ще молоді, хоча їхня дочка вже має хлопця, з яким у неї безліч проблем. Але час лине неймовірно швидко. Ніби вчора їздили у шлюбну подорож до Ленінграда на білі ночі, правда? Тож будемо й біля останньої межі...
— І туди ми підемо разом! Попрощаємося з дітьми й онуками і полетимо разом до зірок, — прошепотіла Тетяна, поклавши зігнуту в коліні ногу чоловікові на живіт.
— А якщо я тоді ще не помру? То що, мене закатрупити, як скіфську жону?
— Він міг пожартувати, Таню, — сказала Синиця, коли гостя нарешті зважилася розповісти їй про ту прірву, яка раптово пролягла між нею й Сергієм.
— Ні, Синицю, він не пожартував. Після того разу він жодного разу не був зі мною. Хоча ми спимо в одному ліжку.
— То взяла б його сюди! Тут би ви напевне поновили свої стосунки! Скільки подружжів у нашому домі помирилося!
— Як ти не розумієш, Таню, не в тому річ! Якби я полізла до нього вдома, він би зробив усе, що треба.
— То в чому проблема?
— А проблема в тому, що, якби я полізла до нього, це означало б, що я згодна бути з ним і без того, що він іде зі мною за межу. А, якби він сам... виявив ініціативу, це б означало, що він згоден зі мною всюди. А він не виявляє. В нас скоро срібне весілля! І ми, зрештою, жили не так і погано. Якби не його батьки, то, можна сказати, жили добре. То з ким я жила всі ці роки?
— То ти б хотіла, щоб він тобі збрехав?
Тетяна Сапун лежала в односпальному ліжку й пригадувала кожне слово зі своєї розмови із Сергієм місяць тому, і своєї розмови з Синицею цього вечора. Після того, як вона спитала: «Ти б хотіла, щоб він тобі збрехав?», Станя відповіла, що Синиця з Горобцем не люблять одне одного! Їй захотілося зробити боляче жінці, яка зробила боляче їй своїм питанням «Ти б хотіла, щоб він тобі збрехав?» Але для чого вона розповідала їй про цю свою страшну скабку, якої до кінця днів ніяким пінцетом не витягти, лише навчитися жити з нею? Чи не для того, щоб Синиця сказала їй: «Який паскуда твій Сергій! Чи варто було тобі двадцять з гаком років тому докладати стільки зусиль, щоб оженити його на собі?»
— Ні! Ні! — закричала Тетяна Сапун. — Ні, Ні!
— Тетяно Володимирівно, вам щось треба? — пролунав за дверима голос Соні.
— Ні! Ні! А втім, як ваша ласка, принесіть мені води!
— А може, соку? Помаранчевого чи яблучного?
— А томатного можна?
— Звичайно!
Томатний сік був саме тим, від чого Станя заспокоїлась. Заснула й проспала до ранку, не прокидаючись. Вперше встала так пізно, коли Синиця й Горобець вже поїхали, і вона снідала сама. Поки Соня смажила для неї яєчню, Станя спитала:
— Соню, а як Синиця живе з чоловіком? Добре?
— Тетяна Аристархівна дуже добре живе зі своїм чоловіком. Вони ніколи не сваряться, і в них завжди гості.
Соня поставила перед допитливою Станею тарілку з яєчнею, підсунула їй спеції, соуси й хліб, і зникла, чим дала зрозуміти, що гостя не знайде формату обговорити із обслугою господарів дому.
Після сніданку Станя піднялася до себе й витягла з сумки мобільний телефон, на якому встановила тихий звук. Крім інших, було кілька дзвоників від Сергія.
— Як ти там?
— Нормально.
— Нормально чи добре?
— Добре, якщо чесно.
— А коли назад?
— Коли домовлялись, не раніше. Скільки дали відпустки у видавництві, стільки й пробуду.
— Гаразд, потелефонуєш, якщо треба буде тебе зустріти.
Вдень Станя ходила на прогулянку. Її випускав охоронець біля воріт. Якщо його якусь мить не було на місці, він стрімголов біг до автоматичного пульта, притискаючи руку до грудей на знак вибачення. І Тетяна несподівано відчувала, що їй подобається, коли перед нею стрибають, наче перед дуже великою пані. Вийшовши з резиденції Синиці й Горобця, вона неспішно гуляла по гаю поміж тих сосен, які так добре співали їй колискову вночі. Між рудих сосон синіло високе небо, на яке Тетяна могла дивитися дуже довго, поки не втомлювалася стояти, відкинувши назад голову. А одного разу в гаї був туман, і сосни можна було побачити лише до половини, а далі стояла молочна мла, і це було ще красивіше, ніж синє небо.