Будинок тремтить від божевільної зливи. В залі гаснуть канделябри, тепер світло потрапляє лише через двері з сусіднього приміщення. Тетяна й Світозар танцюють удвох. Більш нікого немає поряд. Лишився тільки органіст, який грає, похитуючись, заплющивши очі. Світозар цілує її. Від нього не пахне вином, а лине якийсь неймовірний запах. Чи то в нього такий дивовижний дезодорант для ротової порожнини?
— Ходімо нагору, — каже він.
«Як усе зручно, — думає Тетяна. — Колись після вечірок нашої юності ми не мали, куди піти, і, бувало, йшли з хлопцями в якісь брудні непристойні місця. А тут усе поряд».
Соня поміняла постіль у Таниному ліжку. Все для дорогих гостей. Горить світильник на тумбочці. Таня сідає на ліжко, Світозар стає на коліна, знімає з неї туфлі.
— Яка сукня, господи, вона, як частина тебе. Шкода знімати.
І Світозар відступає на крок, дивиться на неї, і Тетяна думає, що такого захоплення в погляді мужчини вона у свої роки ще не знала. Від Сергія вона не гуляла, але поки вийшла заміж, мала всяке, як і більшість її подруг. Та й то у ті роки, коли Сергій був її хлопцем, ще не чоловіком. Такої повноти з миттєвості буття в неї напевне ще не було. В неї немає того зніяковіння, яке трапляється в жінок від захопленого погляду чоловіка. Вона так само відверто дивиться на нього, як і він на неї. Лампа з-за її плеча світить йому в обличчя, яке цієї миті здається зовсім юним, як у хлопця її дочки.
— Скільки тобі років, Світозаре?
— Скільки завгодно, — відповідає він і, обіймаючи її, гасить світильник. А за вікном бушує гроза, і блискавка ненадовго вириває з темряви силуети чоловіка й жінки, які міцно сплелися в односпальному ліжку.
Коли Тетяна прокинулася вранці, Світозара не було. І ніяких слідів після нього не було: ні одягу, ні якихось іще речей. І навіть дощ вщух. Шуміли сосни, сіріло похмуре осіннє небо. Було холодно. Тетяна й прокинулась від холоду. Адже вони тоді від шалу розчахнули вікно, яке так і лишилося відчиненим. Тетяна вилізла з ліжка, зачинила вікно і кинулася знову під ковдру. І побачила на підлозі вивернуту лілову сукню. Такою, якою вона лежала в коморі.
Душова була зайнята, за дверима шуміла вода. Певне, господарі також після гулянки встали пізно.
— Тетяно Володимирівно, внизу біля кухні є ще одна душова, там вільно, — сказала Соня.
За сніданком була сама Синиця. Горобець вранці поїхав до сауни з Мучками, які ночували в них. І Світозар поїхав зовсім рано. Коли Синиця вийшла провести Горобця й Мучків, його автомобіля вже не було.
— А який у Світозара бізнес? — спитала Тетяна. Як уже почалася розмова, то варто її продовжити.
— В нього немає бізнесу. Він жигало. Працює самостійно.
— Цікавий фах! А як він став бувати у вашому домі?
— О, він друг нашого сина! Ми його знаємо дуже багато років! Він дуже порядний хлопець!
— І ти знала, що...
— Що саме?
— Певне, він завжди ночує під твоїм гостинним дахом після вечірки на честь якоїсь твоєї гості?
Синиця знизала плечима.
— Трапляється по-різному. Мені байдуже. Я ні за ким не стежу. Але, звичайно ж, охоронець доповідає, чиї машини лишаються на подвір’ї на ніч.
Станя відсунула від себе тарілку зі сніданком і певний час сиділа мовчки, поки Синиця так само мовчки їла. А потім Станя різко підсунула до себе свою тарілку, почала їсти. З несподіваним апетитом.
— Він, звичайно, професіонал, — сказала нарешті Станя, — зумів переконати жінку, що вона «така класна, така класна».
— Так, він дуже талановитий. Знає кілька іноземних мов. Але ж ти така розумна, стільки читаєш і в театри ходиш на просунуті спектаклі. Ти могла подумати, ніби справді причарувала такого хлопця? В мене щодо моїх жіночих принад таких ілюзій нема.
— То послуги Світозара коштують дорого? Скільки я винна?
— Облиш, Таню, ти у нас в гостях! Він нам з Горобцем багато чим зобов’язаний. Ми йому допомагали, коли він був зовсім здихляк!
Станя відсунула порожню тарілку, сказала «Дякую!» й пішла до себе нагору.
— А кави? — крикнула їй навздогін Синиця.
— В тебе лише розчинна, — озвалася зі сходів нагору Станя.
Вона кілька разів спаковувала речі, а потім розпаковувала їх, бо згадувала, що машинально спакувала гарні речі з Синичої комори, і починала викидати їх з сумки. А потім пакувалася знову. А потім ходила по односпальній гостьовій кімнаті, як тигриця по клітці. Що робити? Їхати звідсіля! Пішки чвалати до траси, а там сідати в маршрутку до Києва. І ноги її не буде в цьому домі! Як вони з Горобцем його називають? Резиденція! Заміська резиденція великих панів! Очевидно, і Руська попалася на гачок Світозара! Треба було їй поділитися з подругою, розповісти про все! А вона нічого не приховуватиме, обдзвонить усіх однокласників, навіть тих, із ким не говорила від закінчення школи, усім розкаже про пригоди в заміській резиденції Тетяни Синиці, великої птиці!