Станя так стисла від гніву зуби, що вони в неї нестерпно заболіли, і вона впала на коліна перед ліжком і надовго завмерла обличчям у подушку. Нестерпний біль поступово минувся, лишився ниючий, який запульсував у її щелепі сто ударів на хвилину. В роті з’явився солоний присмак. Вона підвела голову й побачила пляму крові на подушці і відчула, що один з її передніх зубів захитався. Глянула в дзеркало. Із кутика рота текла темна цівка. Її обличчя було настільки потворним, наскільки гарним видавалося вчора. «Це кінець», — простогнала Станя.
У кімнаті був рукомийник, над яким було велике похиле дзеркало. Цівка не відмивалася. Тобто вмить витікала нова. Жах у тому, що неможливо обрати, на кого гніватись. На чоловіка, через якого вона зірвалася з роботи й кинулась сюди. На Русю, яка не розповіла їй про Світозара, якого так майстерно підкладає своїм гостям Синиця, знайшла спосіб помститися за шкільну неповноцінність! Чи гніватися варто на самого Світозара... Синиця, паскуда, сказала: «Ти могла справді подумати, ніби причарувала такого хлопця?» А що в ньому такого? Щетина? Сивина? Підроблений закоханий погляд? Суче створіння! Немає гіршого падіння для мужика! Рання сивина в нього! Від нелегкої роботи! Трахати старих беззубих сучок!
Але, звичайно ж, найбільше в усьому винна вона, Синиця. Ще тоді, коли Станя не схотіла дружити з нею, вона задумала ту страшну помсту. І все справдила! Зуміла нагодувати лайном тих, у кого була нормальна юність, коли Синиці тільки й лишалося, що стежити, як хто з ким обтирається в танці. Вона, певне, підглядала, що вони зі Світозаром робили тут, на цій койці. Ну то зараз вона піде до неї й харкне їй в обличчя цією кров’ю!
Тетяна побігла до Синичої спальні, куди заходила вчора. Без стукоту, розчинила двері й побачила зовсім іншу кімнату, в якій зараз, напевне, ніхто не мешкав. Порожня шафа, порожнє ліжко без постелі. Ніяких картин, ніяких туалетних столиків. Певне, вона помилилась, спальня Синиці за іншими дверима. Але і в іншій спальні так само лише голі меблі, і ніяких ознак чийогось проживання. Куди ж вона поділася, та клята Синиця? Але Соня тут.
— Вам щось потрібно, Тетяно Володимирівно?
— Мені потрібна спальня Тетяни Аристархівни! — закричала Станя.
— Тетяна Аристархівна буде за годину. А зараз її не варто турбувати.
Чому Станя відразу скисла після чемних слів Соні? Чому не кричала: «Я хочу дати їй по пиці! А ні, то перебити всі флакони з її жахливими парфумами!» Але замість того Станя вся затремтіла, замовкла й почала клацати зубами.
— Ходімо, Тетяно Володимирівно, я змию вам кров із вашого обличчя. Ви, певне, якось ненароком закусили губу.
Соня всадовила Станю на диван у вітальні. Хутко принесла якогось теплого розчину, який в неї дивним чином уже був напоготові. Дотики тампона приємно пестили обличчя, знімаючи судоми гніву. Кров зупинилась. Ниючий біль у щелепі зник. І навіть зуб, який хитався досить відчутно, дивним чином нерухомо завмер на своєму законному місці. По щоках Стані потекли сльози. Соня витерла їх сухою гігієнічною серветкою.
— Ви, Тетяно Володимирівно, напевне, прикусили губу там, де багато капілярів. Таке буває. Тоді дуже кровить. Я багато років працювала медсестрою.
— А потім вирішили попрацювати на багатирку Синицю? — схлипнула Станя.
— У вас усе зараз припиниться, Тетяно Володимирівно. Посидьте нерухомо й потримайте ватку біля щоки ще хвилин десять.
Станя сіла нерухомо, як їй наказала Соня. І згадала, що саме на цей диван минулого вечора всадовив її Світозар і сказав, що от-от повернеться. Але довго не вертався. І Станя довго сиділа на цьому дивані сама, лише в кутку грав хлопець на електрооргані. Спочатку вона блаженно слухала його музику, хитаючись в її ритмі. А потім кинулася шукати свого кавалера до сусідньої, телевізорної зали, де Світозар сидів у кріслі. Але побачив її й одразу рушив до неї — й знову закрутив її в інтимному повільному танці.
Прокрутивши в усіх подробицях той епізод, Станя пішла нагору до своєї кімнати. Кілька разів телефонувала чоловікові, але той не відгукувався. Тоді зателефонувала дочці, яка сказала, що він у своєї матері, якій стало гірше. «На дзвінки справді майже не відповідає. Сказав, що ти, мамо, будеш лише за тиждень. То Сашко поки в нас, ми у вашій спальні, ти ж не збираєшся додому раніше, ніж було домовлено?»