— А потім втік сюди?
— Так. І й без того довго жив у жінки, якої не лю... — тут жінка напружує всі сили, щоб стримати сльози, а я не знаю слів, які б бодай трохи заспокоїли її, й кажу, можливо, щось не те:
— То принаймні у вас так добре обладнано все у вашому домі!
— Те саме казала моя дочка! — трохи повеселішала жінка. — До сусідки двома поверхами вище також прийшов приймак, а в неї ще — син, і хвора мати на кухні, ніяк не помре, то він ні за холодну воду не береться, тільки лежить цілими днями на її дивані, встає лише за пивом, зате коли вона йому каже, ти б бодай шафу почепив, стоїть на тумбочці, скоро впаде, то він їй у відповідь: «Та зараз, кохана, я ж тебе так люблю, дай пива попити, а потім все тобі зроблю!» То вже краще те, що було в мене!
Очевидно, жінка вже самотужки розробила собі систему психотерапії, базовану на спостереженні за долями тих, кому ще гірше, ніж їй. Але розтривожена пам’ять про подорож на село до свого колишнього бере своє, і вона знову починає схлипувати.
— Він мені маленьку чарочку налив. І собі. Дав маленьку канапку з салом. І собі взяв. Ми випили. То була казенка, не самогон, — чомусь відзначила ту деталь жінка. — А потім похопився й сказав, що проведе мене на автостанцію, скоро йтиме остання маршрутка. Боявся, щоб я в нього на ніч не лишилася.
— Загадковий чоловік жив у вас два роки. Таких, як у вашої сусідки двома поверхами вище, значно більше. Чоловікові сказати, ніби він любить, тій, яка його тримає у своєму домі, нічого не вартує.
— А мій не міг...
— І своєї попередньої він не любив, схоже на те, — кажу їй я. — А кого ж він любив? Чи любить? Ви його не спитали?
— Не додумалась! — майже радісно відповіла жінка. — А справді! Може, в нього було якесь нещасливе кохання?
— Отже, вашу розмову з ним ще не закінчено! Ви маєте договорити!
Ми прощаємось, і жінка просить мене заходити до неї на каву, коли я буду поряд. Я іноді проходжу біля її п’ятиповерхівки, та завжди згадую її. Іноді підводжу очі й бачу її засклений балкон. А двома поверхами вище на захаращеному балконі іноді бачу чоловіка в майці з пляшкою пива, який є ілюстрацією до її оповіді. А на її балконі, як завжди, нікого не видно. Але, проходячи повз той дім останнього разу, я побачила, що на її балконі почеплено кошика з петуніями. В будь-якому разі це — добрий знак.
Готелька на Борщагівці
У божественне єднання жінки й чоловіка завжди втручається щось дуже земне. Передусім житло. Бо ж чоловік і жінка, хай навіть поєднані на небесах, у земному бутті мають єднатися в якомусь земному приміщенні, наявність або відсутність якого в одного з учасників єднання створює асиметрію стосунків. Або й взагалі підміняє божественне єднання вирішенням проблеми даху над головою.
— Звичайно ж, вона йому в усьому догоджає, бо живе в його домі. Від нього їй тільки в хостел, де вісім душ у кімнаті, — це про дівчину сина подруги.
— Щоб він на моїй житлоплощі ще й на мене голос піднімав? Він добре знає: як буде таке, то відразу вилетить назад, до своєї мами! — це вже інша подруга про свого другого чоловіка.
Але не все так просто. Є такі нахабні приймаки й приймачки, які не терплять, щоб їм вказували на їхній статус. Така невістка ще однієї подруги. Тільки-но натякнеш їй, мовляв, ти не в себе вдома, як починає пакувати валізу! І примудряється робити це так, що всім стає недобре, і от вже всі уклінно просять заспокоїтися і розпакувати валізу.
Або зовсім жахлива річ:
— І що йому було треба? Все мав: і добрий дах над головою, і добрі харчі, і добру бабу в койці. І пішов! Три роки пожив і пішов, — плакала в Галини на плечі випадкова попутниця в маршрутці.
— Я б з такою і дня не жив, хоч би й у палац селила, — промовив, ніби й не звертаючись ні до кого, чоловік, який сів на місце покинутої домовласниці, коли та зійшла на своїй зупинці.
Галина дуже болісно сприймає коментарі до житейських історій подібного штибу. Адже десь він є, той сакральний спільний простір, який мають витворити чоловік і жінка. Як над чимось і варто працювати в цьому житті, то над побудовою такого простору! І якщо його створено, то яке значення матиме земне житло?..
І голос Галини тремтить, коли вона вимовляє сокровенні слова в тій чи іншій приватній розмові. Якщо чоловік і жінка по-справжньому люблять одне одного, квартира до цього не має ніякого стосунку. Галина переконана, що в них з Панасиком саме така любов. Але ж як важко буває втриматися в рамках того сакрального світу! Навіть якщо він раптом і виникне й проіснує кілька років, зникнути й розчинитись в атмосфері може будь-якої миті! І потім стільки треба буде настраждатися, щоб повернути його. Про це, власне, історія готельки на Борщагівці.