— Вона з сином в однокімнатній квартирі. Там жити нема де. Цю квартиру ми отримували вдвох, то є наша спільна власність. Наші батьки однаковою мірою допомагали нам і з першим внеском, і виплачувати. Отже, ми ділимо її на двох. Тобі — однокімнатну, де ти захочеш.
— Так, вам однокімнатну — на ваш вибір, оскільки все розпочав він...
— Так, тобі однокімнатну, яку ти сама вибереш. А мені однокімнатну де вийде. В будь-якому районі. Тебе не образимо. Твої інтереси в першу чергу.
— Він залишив би вам цю двокімнатну, якби у вас були діти. Але ж у вас нема дітей. А мій син зовсім дорослий. У нас із колишнім чоловіком теж колись була двокімнатна квартира.
— Може, ви приберете у вітальні, де він живе зараз? А я згодна на однокімнатну в будь-якому районі.
Почалася епопея поділу двокімнатної в доброму стані біля станції метро. Коли його нова ділила квартиру зі своїм колишнім, ще не було купівлі-продажу, був обмін квартир. І тоді за двокімнатну ізольовану давали однокімнатну плюс кімнату в комуналці. Або, якщо траплявся добрий маклер з обміну житлоплощі, можна було справді за двокімнатну виміняти дві однокімнатні. Іноді доводилося доплачувати за такий, як тоді казали, варіант, але на доплату люди йшли, бо житло цінувалося на рівні життя. Яке ж то життя без житла?
Але обмін — то реалії епохи, яка давно минула. Тепер обміну нема, є купівля й продаж. Треба продати двокімнатну. І на гроші, які дадуть за неї, купити дві однокімнатні. Але продавати можна лише тоді, коли знайдені обидві однокімнатні. Ціни на квартири, які тепер іменуються «нерухомість», змінюються чи не щодня. Ростуть, падають, а розрахунок в умовних одиницях, себто в американських доларах. Буває, домовишся з нібито порядною людиною, а їй дадуть на тисячу більше, і оборудку скасовано. Це реалії роз’їзду. Стурбовані зміною житла ні про що інше говорити не можуть: лише про передпокої, ванні кімнати, кухні, комори, балкони, віддаленість від метро, поверх, стан під’їзду, наявність чи відсутність ліфта.
Вона вже подолала бар’єр, який раніше видавався нездоланним. Тепер її подруги і всі на роботі знають: вона роз’їжджається з чоловіком. Їй стало легше. Бо мимрити щось у відповідь на «То ти будеш з чоловіком?» було зовсім нестерпно. Тепер їй дають поради й переповідають історії про те, як роз’їхалося те чи інше подружжя. Вона слухає, але не дуже уважно, адже купівлею-продажем займається він. Поки він ще нічого їй не запропонував, і вона ще не ходила й не дивилась жодної квартири.
Київ, як відомо, — це велике село, де одного дня з’ясовується, що всі про всіх все знають. Її колега по роботі мала подругу, до якої досить часто навідувалась в гості. А подруга колеги виявилась сусідкою нової її чоловіка. «Так, справді, вона мешкає в однокімнатній квартирі. В неї син — студент, живе з нею. Вона — нормальна жінка. Потрапила в їхній будинок після розлучення з чоловіком, який в неї ніколи не бував, навіть до сина не приходив. А твій у неї віднедавна справді буває. Вони кудись їздили разом, тоді її син чи не вперше лишився сам у хаті. Влаштував гульню на сто душ, після якої з їхньої квартири багато чого зникло, вона сама розповідала. То твій намагався купити їй те, що пропало з її дому після тої гульні».
А в їхню квартиру колишній намагається приходити якомога пізніше, коли вона вже лягла. Вранці не встає, поки вона не піде на роботу. Чи він змінив свою роботу? Чи домовився, що ходитиме пізніше? Раніше вони мало не завжди виходили разом, ішли на метро. А далі він їхав по прямій, а вона переходила на іншу лінію. А на вихідні він намагається зникати. На ніч в квартирі нової його, певне, лишають неохоче, бо нема де. Найчастіше він ночує у вітальні, навіть у ніч із суботи на неділю. Повертається пізно в суботу. А в неділю не виходить на кухню, поки вона не піде за продуктами. В них взагалі встановилась якась така невербальна домовленість: не шкодити одне одному. Вона ніколи не замикає двері на ланцюжок, щоб він серед ночі не зміг увійти. Він ніколи не підганяє її, коли вона задовго затримується у ванній.
Але ж от він несміливо каже їй одного дня:
— Однокімнатна не виходить. Ти не погодишся на готельку?
— А тобі буде однокімнатна?