— Вони ж обіцяли дати тобі квартиру, Дарочко! Трикімнатну! В тебе ж буде родина! Чоловік і діти! От побачиш! І не якісь німецькі покидьки. А наші, радянські!
— Радянських людей вже кілька років нема, ти тільки-но прокинулася, бабо? І квартири вже не дають! А купують! А скажи мені, ти ж була комуністка?
— Я ж усю війну пройшла! — викрикнула у відповідь баба.
Насправді баба в КПРС не була, хоча й вступила туди в окопах чи то Сталінграда, чи то ще якоїсь великої битви. Але її виключили по війні через якісь гріхи. Це з’ясував котрийсь із материних кавалерів, коли хотів ще за Союзу допомогти їй отримати державну квартиру завдяки заслугам її матері, учасниці ВВВ.
— То чого ж ти таскаєшся до церкви? Церква не визнає ніякої партії, тим більше комуністичної!
— А церква суду божого — визнає!
— Так бога ж нема, бабо! Ти мені сама це говорила, коли я була малою!
— А суд божий є! От вони скоро призначать засідання по моїй справі! А після розгляду повернуть решту грошей.
— Решту? Яку решту?
— Ту, яка лишиться після судових витрат!
— Не треба було красти гроші, за які твоя рідна онука працювала три роки без вихідних!
— А то лише на суді божому буде сказано, чи то крадіжка, чи то велика жертва! — грюкала об стіл кулаком баба Ніна. — Не плач, Дарочко, в тебе ще все буде! От згадаєш слова баби Ніни, яка тебе ростила, коли твоя мати тебе покинула. А ти все одно поїхала до неї, до тих німців, які наших людей мучили, я ж усю війну пройшла!
Але якщо приховувати від бабусі факт фальшивості грошей, привезених з Німеччини було можливо і навіть, як здавалося Дарині, корисно, то Стасові довелося розповісти правду. Бо він поривався кликати товаришів і всерйоз катувати бабусю («...помре, то кому вона потрібна? Міліція? В мене є знайомі мєнти»), щоб та зізналася, кому із ЦСБ вона віддала гроші. Щоб далі розбиратися з цеесбістами. Коли ж Стас второпав реальну ситуацію, він тяжко застогнав:
— Дарино! Куди ж ти дивилася, дура нещасна! Не могла перевірити в Німеччині, що тобі дають? Гаразд, ти сама пролетіла, але ж скільки намучився я з твоїм житлом! Скільки разів замикав ларьок, ходив на зустрічі! А ти так підісрала! Так і знай, ти мені все одно винна те, про що ми домовлялися!
Під час тої розмови біля Стасового ларька в Дарини на плечі була її сумка, в якій були гроші, які вона заробила в Нацика та які всюди носила за собою. І дівчина вигукнула:
— Дойчмарками візьмеш? Порахуй на своєму калькуляторі, скільки!
Стас назвав суму, але потім похопився:
— Даро, я ж не кажу, щоб зараз! Коли зможеш! Просто, щоб ти розуміла...
— Я розумію! — Дарина полізла витягати дойчмарки і незграбно викинула з сумки фальшиві долари, які їй повернула працівниця ЦСБ. Стас нахилився, подав їх Дарині, що зробило ситуацію зовсім нестерпною. А Дарина простягла йому кілька сотень дойчмарок.
— Бери! Ці є справжніми!
— Якщо ти так вирішила, я візьму. Але прошу врахувати: ти їх сама мені даєш саме зараз. Я міг і почекати.
Подальше життя Дарини так і тривало у бабиній землянці. Баба, як і в дитячі роки, опікувалася онукою. Прала Даринину постіль у ванні, сушила її надворі, бо прийшла весна, а потім і літо. Годувала її не перловою, а дещо стравнішою пшоняною кашею, і Дарина іноді їла. Іноді ввечері бабуся поривалася налити дорослій онуці сто грам. Одного разу Дарина вилила ту рідину бабі в обличчя.
— Не треба так, Даринко, — сумирно відповіла бабуся. — Суд божий прийде! І там усі дадуть відповідь! І всім воздасться!
— І тобі також, стара гадина!
— І мені також, — сумирно відповіла бабуся.
Мати викликала Дарину на переговори на пошту.
— Донечко, сонечко, як ти там? Ти так довго не озивалася! Я навіть думала про найстрашніше!
— Тобі б повідомили!
— Не треба так, ми тут в Ніргендсдорфі всі переживаємо за тебе!
— Упіймали Нікудинських? — спитала Дарина.
— Яке там! Принаймні нам нічого не відомо.
— А як Мілуня?
— А її, уяви собі, взяв собі Нацик.
— А як же він опікується нею?
— Приходять жінки із соціальної служби, до нього ходять, то ще й до неї. То, власне, чому я тобі дзвоню? Ми вирішили: єдине, що тобі зараз лишається, — вийти заміж за Еріха.
— За кого?
— Ну, за Нацика. Його ж звуть Еріх.
Так, Нацик колись представився Дарині як Еріх. Але вона жодного разу не звернулася до нього по імені, а подумки завжди називала Нациком. Мати відчуває мовчазне ошелешення дочки і розвиває тему далі: