Суд встановив, що формально застосувавши до заявника адміністративне затримання, а фактично поводячись із ним як із підозрюваним у вчиненні злочину, органи слідства позбавили його доступу до захисника, участь якого була б обов'язковою згідно із законодавством України, якби він обвинувачувався у вбивстві, вчиненому з корисливих мотивів, тобто злочину, у зв'язку з яким його фактично допитували.
Представники заявника в Суді: адвокати Володимир Олевський та Аркадій Бущенко.
Суд визнав порушення статті 6 §§ 1, 3 (с) Конвенції.
Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням:
статті 28, 59, 63 Конституції України, статті 4, 22, 28, 46, 48, 61, 130 Кримінально-процесуального кодексу України.
Основні тези:
«Суд повторює, що, хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективну юридичну допомогу захисника, який, у разі необхідності, призначається офіційно, не є абсолютним, воно є однією з основних ознак справедливого судового розгляду. Право на захист буде в принципі непоправно порушено, якщо визнавальні показання, отримані під час допиту особи правоохоронними органами без доступу до захисника, використовуватимуться з метою її засудження» (§ 37)
«…Суд знову висловлює своє занепокоєння ще одним прикладом такого зловживання, коли, не дивлячись на те, що заявник був першочергово затриманий за підозрою у вчиненні більш тяжкого злочину, органи слідства пізніше «штучно» зменшили ступінь тяжкості обвинувачення, щоб кваліфікувати його за статтею Кримінального кодексу, яка не передбачає обов’язкове надання адвоката підозрюваному…» (§ 40)
Посилання:
Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–107185
Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1321360325
Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:
1) рішення Фастівського місьрайонного суду Київської області від 27 вересня 2013 року, справа № 1/381/36/13, суддя Бончев І.В.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38072706
Тези із рішення: «…Така сама, виключно критична правова позиція у частині ставлення до визнавальних показань, отриманих під примусом і за відсутності захисника висловлена ЄСПЛ.».
2) рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2014 року, справа № 344/628/14-к, судді: Стефанів Н. С., Томенчук Б. М. та Фіцак Т. Д.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40288686
3) рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 17 жовтня 2014 року, справа № 676/1445/13-к, суддя Воєвідко Я.І.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41111085
4) рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2015 року, справа № 345/4222/14-к, суддя Гавриленко В. Г.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44611537
5) рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 червня 2015 року, справа № 501/3389/14-к, суддя Семенов О. А.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45638210
3) рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 травня 2015 року, справа № 522/7888/14-к, суддя Капля О.І.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44174865
Тези із рішень: «…Європейський суд з прав людини застосував у своїй практиці… різновид доктрини «плодів отруєного дерева»: коли визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими. Положення ч. 1 статті 87 КПК України, повністю відповідають практиці Європейського суду з прав людини щодо допустимості доказів.».