Теза із рішення: «Згідно правових позицій Європейського суду з прав людини, викладеними за розглянутими справами: «Шалімов проти України», «Боротюк проти України», «Харченко проти України», слідує, що: відповідно до п. 3 статті 5 Конвенції по закінченню деякого часу саме тільки наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для тримання під вартою, та судові органи повинні вказати інші підстави для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані судами; продовження утримання під вартою може бути виправданим по тій чи іншій справі лише при наявності специфічних ознак того, що цього вимагають справжні вимоги публічного інтересу, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, мають перевагу над правилом поваги до особистої свободи; особа, обвинувачувана у правопорушенні, повинна бути звільнена, якщо держава не доведе існування «відповідних і достатніх» підстав для подальшого утримання під вартою. Щоб дотримати ці вимоги, судові органи мають дослідити всі факти «за» і «проти» існування реального суспільного інтересу, який, при належному обліку принципу презумпції невинності, виправдовує відступ від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях, за якими вони відмовляють у задоволенні клопотання про звільнення; існування обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого злочину спочатку може виправдовувати утримання під вартою,… але… тяжкість звинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів утримання під вартою»; при цьому існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризикам ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою інших запобіжних заходів, обвинувачений повинен бути звільнений…»
8) рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 10 квітня 2015 року, справа № 524/10401/ 14-к, суддя Обревко Л. О.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43534729
Теза із рішення: «…Суд враховує вимоги п. п. 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини (рішення Європейського суду «Шалімов проти України», «Боротюк проти України», «Харченко проти України») згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення…»
9) рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області, справа № 695/1421/13-к від 19 червня 2014 року, суддя Синецька Л. А.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43469074
Теза із рішення: «Зазначені висновки узгоджуються і з рішенням Європейського суду з прав людини з цього приводу у справах «Невмержицький проти України» та «Шалімов проти України». У випадку не зміни обвинуваченому ОСОБА_2 міри запобіжного заходу з тримання під вартою на іншу, більш м'яку, викладені міркування є достатніми для того, щоб у випадку звернення ОСОБА_2 до Європейського суду з прав людини суд дійшов висновку, що відносно нього мало місце порушення статті 5 § 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року в зв’язку з порушенням розумних строків тримання під вартою та п.1 ст.6 Конвенції у зв'язку з тривалістю провадження, за що відповідальність нестиме держава Україна з присудженням на користь обвинуваченого справедливої сатисфакції, яка підлягатиме стягненню з держави Україна..»
10) рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2012 року, справа № 1–178/11, судді: Татаурова І.М., Вохмінова О. С. та Антонюк В. В.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27385893
Теза із рішення: «…Так, у справі «Шалімов проти України» від 04 березня 2010 року встановлено порушення п.1 статті 6 Конвенції щодо п’ятирічного кримінального переслідування заявника правоохоронними органами та судами Донеччини та порушення за п. 3 статті 5 Конвенції через тримання його під вартою протягом майже чотирьох років…»