Суд встановив, що тяжкість жорстокого поводження, в результаті якого, стан здоров'я заявника погіршився такою мірою, що він став інвалідом та умисний характер жорстокого поводження, яке було спрямоване на отримання від заявника зізнавальних показів щодо вчинення злочину свідчить про те, що заявника було піддано катуванню та національні органи влади не провели ефективного розслідування катування заявника в міліції; також Суд встановив, що застосовування до особи адміністративного арешту для забезпечення її доступності для допиту в якості підозрюваного у вчиненні кримінального злочину, що, власне, і відбулося у цій справі, є свавільним та порушує Конвенцію, та як і відсутність офіційного оформлення затримання.
Представник заявника в Суді: адвокат Андрій Крістенко.
Суд визнав порушення статті 3 та статті 5 § 1 Конвенції.
Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 28, 29 Конституції України, стаття 166 Кримінального кодексу 1960 року, стаття 2 Кримінального кодексу України 2001 року, статті 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Основні тези:
«Суд зазначає, що у разі подання заяв за статті 3 Конвенції він має застосовувати особливо ретельний аналіз. Проте, якщо на національному рівні вже відбулися відповідні провадження, Суд не повинен підміняти оцінку, зроблену національними судами, своєю оцінкою фактів, оскільки, як правило, саме ці суди мають оцінювати докази у справі, на дані їм. Хоча Суд не зв’язаний висновками національних судів, за звичайних обставин для того, щоб відійти від фактичних обставин, встановлених цими судами, йому потрібні переконливі аргументи» (§ 60)
«Суд постановив у багатьох випадках, що тримання особи під адміністративним арештом, щоб забезпечити його доступність для допиту в якості підозрюваного, що насправді й відбулося у цьому випадку, є свавільним по відношенні до статті 5 Конвенції…» (§ 83)
«Суд також наголошує, що незадокументоване затримання особи є цілковитим запереченням основних гарантій, що містяться у статті 5 Конвенції, та становить грубе порушення цієї норми. Відсутність записів про дату, час та місце затримання, ім’я затриманого, підстави затримання та ім’я особи, яка його здійснювала, слід розглядати як таку, що не відповідає вимозі щодо законності та самій цілі статті 5 Конвенції» (§ 84)
Посилання:
Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–109130
Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1334824069
Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:
1) рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2013 року, справа № 1527/1–182/11, суддя Шурупов В. В
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36227310
Теза із рішення: «…у випадку, коли особа висуває небезпідставну скаргу щодо поганого поводження з боку суб'єктів владних повноважень в порушення статті 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до статті 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування. Розслідування за скаргами заявника про погане поводження є неефективним у зв'язку зі значною затримкою при порушенні кримінальної справи, нехтуванням твердження заявника щодо незабезпечення безсторонності розгляду його скарг, а також, що основною підставою для висновку щодо необґрунтованості скарги є невизнання оскаржуваного поводження особами, на яких вказує заявник…»