Суд встановив, що заявник піддавався жорстокому поводженню з боку працівників міліції, а також його тримання під вартою (на підставі протоколу про затримання) було незаконним з порушенням права на захист.
Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.
Суд визнав порушення статті 3, статті 5 § 1 (с), статті 6 §§ 1, 3 (с) Конвенції.
Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 29, 59, 63 Конституції України, статті 70, 97, 106, 113, 115, 135, 136, 148, 149, 165–2, 166 Кримінально-процесуального кодексу України, стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року.
Основні тези:
«…заявник подав національній владі аргументовану скаргу на жорстоке поводження, що створило їх процесуальний обов’язок, відповідно до статті 3 Конвенції, провести ефективне розслідування представлених тверджень…» (§ 62)
«… Відсутність реєстрації такої інформації, як дата, час і місце затримання, ім'я затриманого, причини затримання та ім'я особи, що здійснювала затримання, є несумісним з вимогою законності та самою метою статті 5 Конвенції…» (§ 74)
«…в протоколі затримання містяться шаблонні фрази без яких-небудь вказівок щодо того, чому статті 106 і 115 були застосовані у справі заявника. В протоколі не згадуються ніякі фактичні обставини справи, які могли б переконати стороннього спостерігача в тому, що були розумні підстави вважати, що заявник вчинив злочин…» (§ 83)
«Праву на захист, в принципі, завдається непоправної шкоди, коли компрометуючі заяви, зроблені під час допиту поліцією за відсутності адвоката, використовуються для винесення обвинувального вироку» (§ 91)
Посилання:
Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–114456
Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1406102344
Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:
1) рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2013 року, справа № 1710/1–58/12, суддя Олійник П. В.
Теза із рішення: «…Явка з каяттям ОСОБА_4 не може слугувати доказом звинувачення, оскільки не входить в перелік доказів, передбачених законом. Крім того, вона була отримана без присутності адвоката. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Гриненко (Grinenko) проти України (№ 33627/06) від 15 листопада 2012 року використання зізнавальних показів, отриманих у відсутність адвоката (в тому числі у відсутність адвоката, вибраного за власним бажанням), для обґрунтування засудження, порушує право на захист…».
2) рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 листопада 2014 року, справа № 645/11389/13-к, судді: Шевченко Ю. П., Крамаренко Г. П. та Снігерьова Р.І.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42225789
Теза із рішення: «…Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 після тривалого незаконного тримання написала під диктовку явку з повинною, перші її визнавальні показання не є добровільними, що є порушенням права на захист особи, про аналогічні обставини зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини по справам «Гриненко проти України», «Замфереско проти України», суд першої інстанції також прийняв до уваги і рішення по справі «Яременко проти України», а тому визнавальні показання обвинуваченої є недопустимими доказами і не можуть бути покладені в основу обвинувачення.».
3) рішення Зарічного районного суду міста Суми від 24 грудня 2014 року, справа № 591/8525/14-ц, суддя Бурда Б. В.