Представник заявника в Суді: адвокат Геннадій Токарев.
Суд визнав порушення статті 5 §§ 1 (с), 3, 4 та 5 Конвенції.
Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 29 Конституції України, статті 106, 115, 148, 149, 165–2, 205, 434 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, статті 1, 2, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Основні тези:
«Суд повторює, що, коли справа стосується позбавлення волі, особливо важливо дотримуватися загального принципу правової визначеності. Тому вкрай важливо, щоб умови для позбавлення волі були чітко визначені в національному законодавстві, і щоб саме законодавство було передбачуваним у своєму застосуванні і відповідало нормі «законності», встановленої Конвенцією, нормі, яка вимагає, щоб всі права були визначені досить точно, щоб дозволити особі — у разі необхідності, при відповідній консультації — передбачити, до розумного ступеня, наслідки, які може спричинити за собою дана дія» (§ 33)
«Суд зазначає, що для того, щоб позбавлення волі вважалося вільним від свавілля, недостатньо, щоб цей захід застосовувалася відповідно до національного законодавства, воно також повинно бути необхідним в конкретних обставинах» (§ 42)
«…під час оцінки особистості заявниці національні суди спирались, перш за все, на її негативні характеристики з школи-інтернату… Крім того, суд не розглянув аргументи про погіршення здоров’я заявниці… у випадку її тримання під вартою у звичайному слідчому ізоляторі для дорослих» (§ 46)
Посилання:
Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–108654
Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1337541484
Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:
1) рішення Бориславського міського суду Львівської області від 24 жовтня 2013 року, справа № 438/609/13-к, суддя Посисень Л. М.
Теза із рішення: «ЄСПЛ, розглядаючи заяви громадян України про порушення вимог статті 5 Конвенції, у переважній більшості справ встановлює порушення Україною вимог положень пунктів 1,3,4 зазначеної статті Конвенції, у результаті чого у справі «Харченко проти України» (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року) зазначив, що порушення Україною положень статті 5 Конвенції мають системний характер. Порушення вимог п. 1 статті 5 Конвенції були констатовані у таких рішеннях ЄСПЛ, винесених у 2011–2012 роках проти України, зокрема: «Новак проти України» (рішення ЄСПЛ від 31 березня 2011 року), «Клішин проти України» (рішення ЄСПЛ від 23 лютого 2012 року), «Ошурко проти України» (рішення ЄСПЛ від 8 вересня 2011 року), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року), «Харченко проти України» (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року), «Мокаллал проти України» (рішення ЄСПЛ від 10 листопада 2011 року), «ОСОБА_12 проти України» (рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2011 року), «Паскал проти України» (рішення ЄСПЛ від 15 вересня 2011 року), «ОСОБА_10 проти України» (рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2011 року), «ОСОБА_11 проти України» (рішення ЄСПЛ від 23 лютого 2012 року), «М. проти України» (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 2012 року), «Савін проти України» (рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2012 року), «Смолик проти України» (рішення ЄСПЛ від 19 січня 2012 року), «Третьяков проти України» (рішення ЄСПЛ від 29 вересня 2011 року), «Корнейкова проти України» (рішення ЄСПЛ від 19 січня 2012 року)…».
Лопатін і Медведський проти України, № 278/03; 6222/03, 20 травня 2010 року
Фактичні обставини справи: 10 липня 1999 року заявників затримали працівники міліції та привезли до міського відділку міліції міста Торез, де їх побили з метою отримання зізнання у вчиненні замаху на пограбування та вбивство. Тримання під вартою заявників не було зареєстровано до 13 липня, а 15 липня їх оглянув судово-медичний експерт, який засвідчив у них легкі тілесні ушкодження, визначивши, що деякі з них були нанесені дубинками, а інші залишилися від одягнених наручників. Апеляційний суд Донецької області виніс обвинувальний вирок щодо заявників, встановивши Лопатіну покарання у вигляді 9 років, а Медведському — 15 років позбавлення волі, вирок вступив в силу. Прокуратура неодноразово відмовляла порушити кримінальну справу у відповідь на скарги заявників щодо неправомірних дій міліціонерів. Заявники оскаржували ці рішення, але безрезультатно. 29 грудня 2005 року мати Медведського отримала відповідь від прокурора Донецької області, що прокуратура більше не буде реагувати на її скарги відносно відмови в порушенні кримінальної справи щодо незаконного затримання та жорстокого поводження до заявників з боку міліціонерів.