Фактичні обставини справи: 16 травня Щ. за вказівкою працівників міліції купила чотири грами коноплі у першого заявника. Після чого він був затриманий за підозрою у торгівлі наркотиками. 20-тигривнева купюра, яку Щ. отримала від працівників міліції для купівлі наркотиків, була знайдена у першого заявника. Під час обшуку, проведеного в той же день вдома у першого заявника, знайшли ще 20 грам коноплі. Перший заявник зізнався у продажу наркотиків у Щ… Його звільнили під підписку про невиїзд 19 травня 2003 року. Кримінальна справа була передана до Червонозаводського районного суду міста Харкова. Перший заявник не з’явився на одне із судових засідань через хворобу, друга заявниця повідомила суду причини неявки, але попри це суд виніс рішення про взяття його під варту. Більше того, другу заявницю було затримано біля дверей кабінету судді, коли вона виходили. Того ж дня секретар судді склав протокол про вчинення другою заявницею адміністративного правопорушення, а саме вияв неповаги до суду, призначивши їй адміністративне стягнення у вигляді 15 діб арешту. Після цього їй стало погано та її привезли до лікарні. Апеляційний суд відхилив її скаргу. Однак у відповідь на клопотання прокурора суд пом’якшив їй стягнення до штрафу в 136 гривень. А 8 грудня заявника затримали. Двічі суд відхиляв його клопотання про звільнення з-під варти. В ході судового розгляду заявник повідомив, що він не займався продажом наркотиків, а йому їх разом із грошима підкинули працівники міліції та змусили зізнатися. Суд визнав заявника винуватим 19 липня 2004 року, призначивши покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Заявник оскаржив вирок, та апеляційний суд лише змінив вирок в частині покарання, призначивши йому відстрочку в 3 роки, та відмовивши у викликові до суду Щ. в якості свідка. Верховний Суд України залишив апеляційне рішення без змін, а клопотання першого заявника про виклик Щ. в якості свідка — без відповіді.
Суд встановив, що перший заявник перебував після затримання 8 днів під вартою без негайного доставлення його до суду; перший заявник не отримав адекватну та відповідну можливість оскаржити показання, на яких було засноване його засудження; першій заявниці не було надано достатньо часу та можливості для підготовки свого захисту.
Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.
Суд визнав порушення статті 5 § 3, статті 6 §§ 1 та 3 (b), (d) Конвенції.
Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 52–1, 52–3 Кримінально-процесуального кодексу України, статті 185–3, 268, 271, 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 1984 року.
Основні тези:
«Суд повторює, що стаття 5 § 3 Конвенції гарантує кожному, кого заарештовано або затримано за підозрою у вчиненні злочину, захист від свавільного чи необґрунтованого позбавлення свободи» (§ 42)
«Суд повторює, що згідно з його практикою судовий контроль, передбачений статтею 5 § 3, має відповідати певним вимогам, одна з яких полягає в тому, що до винесення відповідного рішення посадова особа, яка здійснює судову владу, повинна особисто заслухати затриману особу» (§ 46)
«…Суд відмічає… що заявник та його адвокат не мали можливості провести перехресний допит цього свідка ні на одній із стадій судового розгляду, навіть в якості анонімного свідка, а національні суди ґрунтували свої висновки на її письмових показах, наданих на стадії попереднього слідства…» (§ 56)
Посилання:
Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–101187
Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1288179865
Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:
1) рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 жовтня 2011 року, справа № 4–48/2011, суддя Волкова О. І.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18733648
Теза із рішення: «…Зазначаючи, що порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у рішеннях Європейського суду… констатувалося Європейським судом з огляду на відсутність у рішеннях суду щодо тримання особи під вартою обґрунтування застосовності законодавчо визначених підстав для тримання особи в контексті обставин конкретної справи. Зокрема, це полягає у перерахуванні визначених законом підстав тримання під вартою без зазначення, що саме з обставин справи змусило суд дійти такого висновку та відсутності у рішеннях, щодо продовження тримання особи під вартого аналізу актуальності ризиків, які на початку слідства були підставою для взяття під варту…»