XII
Отець Кирило умисно трохи раніше скінчив служеніє, щоб самому поглянути, як при-брали хату до стрічі гетьмана. Та прибрали добре. Вистелили світлицю килимами, придбали доброго вина й відповідної перекуски. Настуся убралася в найкращу свою одежу, й отець Кирило вислав глядачів — виглядати гостей.
Хмельницький вибрався в гостину з паном Антоном Ждановичем, київським полковником, але взяв з собою й Грицька Пісченка. Грицькові він нічого не казав ані про свій замисел, ані про свою розмову з Матербозьким протопопом, але, коли Грицько тепер почув, що гетьман їде до отця Кирила, мусив догадатися, що гетьман щось хоче для нього зробити, і, не знаючи, що з того вийде, з великим неспокоєм їхав перед гетьманом із замку на Ки-селівці на подільський ринок. Кілька гарно убраних джур їхали за ними.
Був ясний морозний день, перед полуднем. Гетьман, виїхавши на ринок, де стояла Успенська церква, сказав Грицькові зачекати з джурами тут, а сам з полковником і з іншими джурами поїхав до попівства, й Грицько зостався зі своїми страхами й надіями.
Глядачі справді заздалегідь сповістили отця Кирила, що гетьман наближається, й ще гості над'їздили до подвір'я, а вже отець Кирило стояв у воротах, здалека вітаючи гетьмана.
Гетьман з полковником лишили під воротами джурів при конях, а знов іншим на руки скинули в сінях свої підбиті хутром кереї й шапки. Гетьман мав на собі ясно-синій жупан з дорогими гудзиками, підперезаний шальо-вим поясом; він був ще не старий, високий і сильний чоловік, з чорнявим, сухим і кістлявим лицем, як часто й тепер між чигиринця-ми; був веселий, «в гуморі».
На порозі світлиці чекала гетьмана Настуся, а служниця держала поставець з пляшками. Гетьман з полковником випили по чарці доброї горілки й, закусивши по-різдвяному не солодощами, а смаженою ковбасою, посідали на ослоні, а Настуся вийшла.
— Гарну доньку маєте, панотче! Шкода таке добро у себе укривати,— сказав гетьман.
— Що ж — вона мені не заважає! — відповів отець Кирило.
— Знаю, але час би їй і в своїй хаті панувати. А ми власне до вас у цій справі. їздили ми, бачите, по степах, по горах, по глибоких ярах, гонилися ми за великими звірями і загнали ми куницю аж у вашу столицю. Побачили ми слід до вашого двору, аж тепер бачимо, що то не куниця, а красна дівиця. Але знаємо й на той товар купця — маємо доброго молодця. Отже ваш крам, а наш купець, чи підійде наш добрий молодець?
Отець Кирило із зачудованням слухав таких несподіваних речей.
— Жартуєте, пане гетьмане!
— З жартами так далеко не їхали б,— відповів гетьман.— Та й не така це річ, щоб жартувати. Скажіть же нам, чи згодиться наш купець, добрий молодець?
— Як же зветься ваш купець, коли на те йде?
— З доброго роду й доброї слави, козак славний, а на ім'я зветься Грицько Пісченко.
— Грицько Пісченко! — із зачудованням скрикнув отець Кирило.— А ви ж звідки його знаєте, ясновельможний пане гетьмане?
— Де ж би мені його не знати: будисьмо з ним разом і на Жовтих Водах, і під Корсунем, і під Пилявцями, і під Замостям — скрізь з ним бували. Козак добрий, на все здався. Правда, пане полковнику?
— Еге ж, хлопець добрий, не пожалкуєте, панотче, як матимете такого зятя.
— Що ж, панотче? — запитав Хмельницй^ кий,— яке ж буде на це ваше слово?
Отець Кирило опинився в дуже трудному стані. Який там не є славний козак Грицько, але ж він не може бути таким богословом, якого треба, аби бути помічником і наслідни-ком отця Кирила. Не відмовити ж гетьманові!
— Що ж, то нехай донька скаже, то її річ.
Покликали Настусю.
— От, доню, сватає тебе Грицько Пісченко. Чи маєш свобідну волю йти за нього?
Настуся застидалась, і замішалась, і не могла нічого сказати.
— Що ж, доню? — вдруге запитав отець Кирило.— От пан гетьман чекають твоєї відповіді.
— Маю,— ледве чутно, спустивши очі, сказала Настуся.
— От і гаразд! — утішився гетьман.
Обміняли хліб святий: не забув і його запасливий гетьман. Послали за молодим. Настуся винесла на тарілці рушники пов'язати сватів.
— От, синашо,— сказав гетьман Грицькові, як той прийшов.— Казав тобі не журитись — от воно на моє й вийшло: висватав тобі красну дівицю. Дай вам, боже, в добрі та в гаразді проживати, нас, старостів, добром споминати. І ви, панотче! Маєте доброго зятя, то вже вам кажу: буде мати що їсти, й пити, і в чім походити!