І від цього невичерпного багатства людського життя, що може знайти бездонне джерело краси й утіхи в житті для життя світового і по-засвітового, і відреченню утіх життя світового і позасвітового,— він почував щастя невимовно солодке, жагучу насолоду, почуття безмірного внутрішнього багатства, також необмеж-ного, як той простір зоряного неба, що висів тепер над ним.
ТЕСТАМЕНТ
рокидаючися, надслухував тривожно, чи не долетить до слуху його знову цей мучаючий голос ридань сестри Катрі. У вухах ще стояв відгомін її проразли-вого крику, як істерично скрикнула вона серед їх нарад над тим нещасливим тестаментом. Навіть дядько Павло, невтомний резонер, замовк на цей крик розпуки, і готові слова завмерли на його губах. Трудно було розважати, коли вона чула, що тут іде про її ціле життя — принаймні так думала і відчувала.
Кілька невдалих планів виходу заміж, заручин, розірваних не завсіди з її волі, зробили Катрю згризливою і дражливою на пункті заміжжя. Хоч молода ще, вона почала боятися, що не вийде заміж зовсім, і жадібно схопилась за останню комбінацію із Страшеви-чем, молодим драгунським офіцером, що виникла цієї зими. Її переймав несамовитий страх, що як ця комбінація розіб'ється теж, то вже зостатись їй навік старою дівкою, і разом із заміжжям закриються для неї назавсіди двері світового життя-уживання, до котрого вона так заздрісно зітхала, повна страху, що може упустити своє місце на пиру життя, не встигне взяти на нім свою частку.
Цей завидний страх, так неприємний усім її близьким, наелектризовував до певної міри і їх, і хоч Страшевич, молодий офіцер без маєтку, досить малої інтелігентності й освіти, хіба що з деякими зв'язками, міг уважатися тільки-тільки що можливою партією для дівчини з такої родовитої й поважної сім'ї,— вся сім'я не те що годилася вже, а навіть і щиро бажала здійснення цього шлюбу, аби вже Катря раз заспокоїлася. Та сук був у тім, що для усього треба було великої суми — на заклад, на виплату боргів, на обстанову і на «відповідне життя» в досить дорогім і пишнім полку. Страшевич, давно пропустивши останки батьківського маєтку, женився б не інакше як з грошима. І через це справа тяглася, і Катря нервува-лась.
Не доходило до рішучих розмов, але це протягання мало характер мовчазного торгу. Покійник батько був тугий на гроші і жалкував такої суми. Сподівалися, що, може, Стра-шевич трохи обійдеться й буде скромніший в своїх вимаганнях — взагалі справа якось «виясниться». Тим більше, що неясним лишалося з обох боків, чи ж грає якусь роль в цій комбінації почуття? Просто-таки купувати якогось драгунського поручика за таку суму, для його самого — здавалося занадто вже диким. Ану ж Катря за два-три місяці сама передумає та знайде якусь відповіднішу партію?
А Катря нервувалася, то поривалася до сердитої розмови з батьком, то тратила відвагу і відкладала, щоб не вбити справу занадто рішучою розмовою.
І раптом батько вмер, так несподівано, трагічно, випавши з візка і завадивши головою об стовп. Принесли безпам'ятного, облитого кров'ю — і вже не прийшов до себе. Катря не одходила від нього. З дітей нікого більше не було. Поки постягали телеграмами — було по всьому.
Батька застали на столі. Вмер, не сказавши ні слова.
— Так, штука вийшла,— говорив до себе, вдивляючися в нічну пітьму.— Хто б подумав, хто б подумав...
Здоровий, кремезний, як дуб, повний життя, нев'янущої енергії. І раптом — мертва тиша, розмови півголосом, клопоти про могилу, похорони, кутю, духовенство. Конвенціональні візити, стереотипові фрази співчуття.
Убога обстанова покоїв, яку досі оживляв він, тепер стала такою сиротливою й нужденною, і це убоге сирітство її викликало такий жаль для нього! Образ сильного, могутнього чоловіка раптом розвіявся й перемінився в хистку, тендітну постать привиду.
А в цю жахливу пустку вливалися знадвору тріумфи літнього світла й природи, гамір птаства й комашні, і солодкаві до нудності пахощі жасмину перебивали дух від ліків, різкий сморід етеру, що стояв у хаті, і приєднувалися до цієї містерії смерті.