— Байдуже, — сказала принцеса, — Але я щаслива, тату, що ви про цей випадок пам’ятаєте: отже, ви тоді вважали його досить цікавим і гідним уваги, аби зберегти в пам’яті. Той птахолов змалював Петера фон Кукана так яскраво, що він став у моїх дитячих мріях тим, кого в французьких казках називають «Le Prince Charmant», «Чарівний принц». Ох, він не справжній принц, мій єдиний Петер, він тільки «фон», бо не походить із королівського, князівського чи герцогського роду, але в моїх очах він навіть вищий. Принц із казки вищий за всіх звичайних принців світу.
Елішка вимовляла ті гарні слова надміру піднесеним голосом, бо чекала, що батько відповість на її мрійницьку тираду по-батьківському суворо й скаже щось у такому дусі: він, відповідальний за доччине добро й щастя, віддав би перевагу одному звичайному, але справжньому принцові перед десятьма фантастичними принцами з казки. Але нічого такого не сталося, бо герцог сказав:
— Ну, таким шукачам пригод, як той Кукан, титулів ніколи не бракує, і не конче фальшивих. Небіжчик папа Павло свого часу надав Петерові фон Куканові титул герцога да Страмба, і хоча скінчилося це згодом погано, а Страмба була позбавлена самостійності й приєднана до папської держави, Петер фон Кукан від того не перестав бути герцогом: його законно посаджено на герцогський трон, а тому титулу ніхто не може в нього відняти, хоча герцогство його вже не існує.
— Будьте певні, татусю, що титули Петера фон Кукана не цікавлять мене, — сказала Елішка.
— Це звучить доброчесно й шляхетно, але це дурниця, бо в наших колах титули відіграють велику роль, — відказав герцог. — Але розкажи мені все, що ти знаєш про тих Куканових веритаріїв, звідки вони взялися, скільки їх і так далі.
Чудово поінформована з уст найкомпетентніших, а до того ж нездатних брехати, тобто з уст самого Петра Куканя, Еліза розповіла своєму батькові, який слухав її дуже уважно, про перші кроки секти веритаріїв після загибелі Магдебурга, про те, як вони з великими труднощами перезимували в Чорному лісі, а з настанням цієї весни розпочали бойові дії поблизу армій Густава-Адольфа, Вальдштейна, Тіллі, Паппенгайма, Голька та інших католицьких і протестантських воєначальників, усюди намагаючись боронити принципи людяності й правди. Число їх безперервно зростало, хоча кожен, хто хотів стати веритарієм, мусив скласти сувору присягу, порушення якої каралося смертю: завжди говорити правду й тільки правду. Тепер це вже невелика армія, а їхній табір, укріплений валами, не гірший від табору будь-якої дисциплінованої регулярної армії. Зразу після постання секти вони склали обітницю покарати генерала Тіллі за знищення Магдебурга та його жителів. Невдовзі Тіллі й справді поліг у бою на річці Лех від руки одного з веритаріїв.
— Грім побий, це вже трохи занадто, — мовив герцог. — Той твій Prince Charmant має, здається, надмір фантазії.
— Петер фон Кукан напевне має фантазію, бо не існує такої прекрасної й благородної риси, якої він, найдосконаліший з усіх чоловіків, не мав би, — сказала Еліза.
— Одне слово, Петер Кукан — ангел, — сказав герцог. — А веритарії святі.
— Так, саме так, татуню, — підтвердила Еліза. — Та реальна Правда, що не сходить з язика у веритаріїв, спровокувала мене на одну необачну вихватку. Я напалась на Петера з такими словами: «Що мені ті ваші правди! Єдина правда, яку б я від вас хотіла почути, це чи я вам хоч трохи подобаюсь», — і принцеса ледь почервоніла.
— А він же що? — спитав герцог.
— Він сказав: «Ви загнали мене на слизьке, принцесо, бо якби я відповів вам на це питання, як ви бажаєте, правдиво, то заслужив би докір, ніби я надуживаю своїм становищем вашого захисника, щоб залицятися до вас».
— Тобто ти йому подобаєшся, — сказав герцог. — І я, донечко моя люба, хоча ти дуже здивуєшся, не маю нічого проти, бо Петер Кукан фон Кукан — людина з великим майбутнім. Я не можу тобі відкрити більше, бо й сам знаю тільки одне: за конфіденційними відомостями, король приготував для Петера фон Кукана таку запаморочливу політичну роль, що про це й говорити не можна, бо хто сказав би, той би скам’янів на місці, пригнічений величчю цієї ролі. І, звичайно, перше ніж про це почнуться переговори, герцог да Страмба повинен буде одружитись — найкраще з якоюсь принцесою князівського або герцогського роду.
Еліза, зціпивши руки, ніби на молитві, втупила в батька великі круглі очі, а побачивши лагідний, ласкавий, підбадьорливий усміх, зовсім нелогічно заплакала, а тоді обняла батька обома руками — здоровою й пораненою. Від цього рвучкого руху в неї зсунулась шаль, яка огортала її тонку дитячу шию й закривала довгі свіжі подряпини, що псували чисту білість тієї шиї.