Для кардинала-патріота і його благочестивого помічника та порадника, як неважко уявити, ця думка була просто-таки нестерпна. Одне слово, шведський король почав надміру вбиватися в силу і тепер зробив дуже мудро та делікатно, що загинув. А проте було б шкода, якби через його смерть зірвалася вся шведська кампанія й рештки шведської армії повернулись додому, чим надзвичайно зміцнили б становище ненависного Габсбурга й закінчили б війну саме коли вона почала розпускати нові принадні квітки.
Отже, треба було не допустити провалу шведських планів, оскільки вони були вигідні для Франції й могли виконуватися під французьким, тобто кардиналовим, контролем. Наслідком цих нарад було те, що отець Жозеф за тиждень після того, як до Парижа надійшла звістка про смерть Густава-Адольфа, сів у карету — останнім часом здоров’я вже не дозволяло йому далеких подорожей пішки — і поїхав у Рим, до святого отця.
Папа Урбан VIII, тоді вже шістдесятичотирирічний, але ще міцний тілом і душею, прийняв отця Жозефа з дипломатично стриманою ласкавістю. Оскільки він навіть приблизно не міг здогадатися, куди тепер, після смерті шведського короля, повернуть кермо французької політики Рішельє зі своїм самобутнім помічником, — сам він, хоч і стояв на чолі католицького християнства, щиро шкодував, що протестантського короля вже нема, але здогадувався, що побожні та дотепні французькі приятелі шведів не зовсім поділяють цей жаль, — почав розмову з отцем Жозефом із невинних запитань і абсолютно незаперечних фактів, як, наприклад, моральні та духовні збитки, спричинені затяжною війною, а особливо занепадом духу каяття, цієї найтоншої й найзапашнішої християнської чесноти, про яку блаженний Августин слушно сказав такі дотепні слова: «Хто кається, той весь час страждає від жалю, але цей жаль є його радістю». То одна з найглибших і водночас найвеселіших думок, за які побожне людство має дякувати авторові «Сповіді». Але, кажучи так, він, папа, з сумом усвідомлює, що в нинішньому огрубілому світі ці слова вже нічого не важать, а цілком належать кращому минулому. Коли нинішні люди взагалі ще здатні до каяття, то це каяття тільки зовнішнє, демонстративне, до якого вони вдаються, щоб запевнити оточення в своїй великій доброчесності, а не каяття внутрішнє, справжнє, вгодне богові, яке змиває минулі гріхи, оберігаючи покутника від можливих гріхів майбутніх. Тому святий отець відчуває глибоку нехіть до театральних, розрахованих на зовнішній ефект ексцесів публічного, масового флагелантства, яке, крім інших неподобств, — скажімо, неймовірно жорстокого способу спалювати відьом, — занесли до Центральної Європи шведи.
Отець Жозеф, добре знаючи надмірну балакучість папи, остерігався щось зауважувати до його висновків, бо досить було однісінького необережного слівця — й потік папиного красномовства розлився б безкрайою повінню. Він мовчки стояв перед троном, худий, брудний, з босими вузлуватими ступнями, розплесканими на білому мармурі, що ним була викладена підлога малої зали аудієнцій, і, схиливши їжакувату голову, вдавав, ніби роздумує над словами його святості, приголомшений їхньою новизною і сміливістю. Насправді він, мов актор на сцені, дожидав своєї репліки і заговорив аж тоді, коли дочекався її. Знаком була папина згадка про неподобства, які шведи занесли до Центральної Європи.
— Так, ваша святосте, ви маєте цілковиту слушність. Я з болем у серці передчуваю, що все стане ще гірше тепер, коли зі смертю короля-героя шведська воєнна кампанія неминуче зійде на звичайну здобичницьку війну. Провідна ідея короля — радикально й до кінця звільнити Європу від габсбурзької чуми — тепер неминуче згасне, бо король не лишив спадкоємців, крім чотирирічної доньки.
Папа зітхнув.
— Так, необачно вчинив король, не подбавши вчасно про нащадка чоловічої статі. А втім, Густав-Адольф був занадто винятковою особистістю, занадто великою людиною, і якби навіть лишив сина, той син був би тільки його тінню.
— Я можу лише з болем у серці притакнути словам вашої святості, — сказав отець Жозеф. — Такі герої, як покійний король, не народжуються часто, і його величі ніяк не зменшує та обставина, що здобути низку легких перемог йому допоміг колишній підопічний вашої святості, П’єр Кюкан де Кюкан, герцог да Страмба.