— Паскудного глитая візьміть назад, — сказав капітан, і краска люті, що забарвила його смаглявий вид, свідчила, що його опанувала пристрасть і позбавила здатності мислити, а це, за Петровим формулюванням, означало, що капітан утратив волю. — Я не паскудний глитай, а бандит, і мої предки віддавна живилися тим, що відпускали за пристойний викуп заможних осіб, яких викрали й полонили. Я Морзеллі; вам щось промовляє це ім’я?
— Нічого, крім того, що воно гарне й милозвучне, — відповів Петр.
— Але я вам ручуся, що ви мене так легко не забудете. Бо не тільки я, а й усі, хто щось важить на цьому судні, — Морзеллі.
— Чудово, — сказав Петр.
— Ну, то яке ваше останнє слово, — спитав капітан, — перше ніж я вчиню, як обіцяв, і накажу скинути вас у море?
— А тут багато акул? — спитав Петр.
— Не турбуйтесь, ми в такому місці, де акул цілі табуни.
— Ну, то наставте вуха й зберіть розум докупи, — сказав Петр. — Що я не маю в світі нікого, хто заплатив би за мене щербатого мідяка, це я вам пояснив досить виразно й повторювати не збираюсь. Я тільки хотів би остерегти вас від фатальної помилки, якої ви допустились би, якби кинули мене на з’їжу акулам за те, що я не відповідаю вашій механічній бандитській концепції, бо цим ви знищили б певні виняткові вроджені якості, що робили з мене вельможу, яким я ставав уже тричі в житті, хоча й ненадовго, — щоразу в інший спосіб. Бо я, капітане Морзеллі, неабихто, і життя моє подібне не до ставка, вкритого ряскою, а до розбурханого моря. Коли ви приборкаєте пристрасті, що тимчасово зробили з вас брутальну тварюку, й почнете знов думати, як годиться вільній людині, то неминуче дійдете висновку: казна-нащо відібрати мені життя ви завжди встигнете. Ввійшовши до родоської гавані, ви дали знак, що хочете поповнити команду. Як ви це робите, щоб воно узгоджувалося з вашими бандитськими засадами та звичками, що їх ви мені оце пояснили? Приймаєте на службу тільки людей, за яких родичі згодні сплатити п’ятдесят тисяч цехінів викупу, а рештою годуєте акул? Чи розрізняєте вільних моряків і бранців-заручників? Коли так, тоді я не розумію, чому це я, саме я попав до категорії бранців і чого ви для почину не наймете мене як матроса. Гадаю, на Родосі вам з поповненням екіпажу не дуже пощастило.
— Не клейте дурня, — сказав капітан… — З вас такий матрос із вашими білими руками та вашим cogito, як із мене храмова танцівниця. До того ж мені потрібен не матрос, а корабельний лікар.
— Я до ваших послуг, — відказав Петр.
Капітан недовірливо звів брови.
— Ви лікар?
— Щось краще, ніж просто лікар, — запевнив Петр. — Я син алхіміка й знаю такі штуки, рецепти та процедури, які звичайному лікареві й не снились. От, наприклад, я міг би звільнити вас безпечно й безболісно від отієї бородавки, що псує ваше обличчя.
Капітан скривився від люті й загримів:
— Акілле! Антоніо!
До кімнати вбігли два буйні кучеряві Морзеллі, що, певне, вартували під дверима.
— Оцього поганця зараз мені киньте в море!
Петр швидко встав і, скориставшися з того, що грізні здоровила сунули на нього пліч-о-пліч, ухопив їх за чуприни й так швидко та сильно стукнув одну об одну їхні кудлаті голови, аж вони глухо гупнули, як ото коли буцаються два барани; а що, на відміну від баранів, молоді Морзеллі не були пристосовані до таких ударів, то вони повалились на підлогу непритомні,
— Ґвалт! — закричав капітан дивно писклявим від хвилювання голосом, — Ти вбив їх, негіднику!
— Та де там, — мовив Петр, знову сівши, — По-перше, я ще не при повній силі, по-друге, мені зовсім не кортить, щоб увесь рід Морзеллі оголосив мені вендету, а по-третє, Шкода було б таких гарних і багатонадійних зразків людської породи, Заспокойтесь, капітане. Обидва ваші чудові родичі такі молоді й повні життя, а розум їхній закорінений так глибоко й міцно, що невеличкий струс мозку, якого я їм, можливо, завдав, швидко минеться.
Капітан тим часом із зворушливою батьківською тривогою схилився над нерухомими небожами, а коли помітив, що вони дихають, помалу випростався й промовив до Петра з видимою пошаною:
— А ви таки справді неабихто, пане да Кукан, Адже ви ще й досі сама шкіра та кістки,
— Це можна поправити, якщо ви надасте мені таку змогу, — сказав Петр.
— Спробую, — запевнив капітан. — Що ви мені казали про мою бородавку?
— Що безпечно й безболісно звільню вас від неї.
— Не перев’язуючи?
— Пхе, таке партацтво, — скривився Петр. — І не торкатимусь.