Капітан хвилинку подумав, тоді покликав Бенвенуто, а коли кульгавий юнак з’явився, наказав йому:
— Бено, відведи пана да Кукана до каюти спочилого в бозі… — на цих словах він перехрестився, — …доктора Поліціано.
Отак завдяки тому, що спромігся оглушити двох молодих бандитів, Петр став корабельним лікарем на добропорядному судні «Венеція». Це здається дивним, але триста шістдесят років тому світ був трохи не такий, як тепер.
Добропорядне судно «Венеція» (кінець)
Цікаво, що, хоч ідеться про вірусну інфекцію, бородавки зникають і від психотерапії. Споконвіку відоме замовляння бородавок.
Та хоч тодішній світ, як зазначено, був вельми відмінний од нинішнього, медицина вже й тоді, ба навіть багато давніше — ще з часів ученого Гіппократа, що жив і працював тисячі за дві років перед народженням нашого героя, була надзвичайно тонким, поважним і відповідальним мистецтвом, що потребувало багатьох років навчання, отож і тоді напевне треба було чималої пайки зухвальства та оптимізму, щоб людина з поважним обличчям і з виразом самоочевидності взяла на себе роль лікаря, хоч би тільки корабельного, зовсім не будучи медиком. А що таким зухвальцем і циніком став саме наш пан Петр Кукань з Куканя, який досі ні разу не заплямував герба, одержаного його батьком за те, що вилікував певну підступну хворобу цісаря Рудольфа Другого, це нас невимовно смутить, і ми аж червоніємо від збентеження. Та ми воліли б уникнути поквапних вироків і не засуджувати передчасно свого героя, якому вже присвятили стільки уваги, тому нагадаємо насамперед на його захист: він не набрехав капітанові, а сказав правдиво, що він не лікар, а тільки син алхіміка. А по-друге, Петр не збирався назовсім лишатися лікарем на «Венеції», бо мав намір покинути судно, як тільки воно опиниться біля берегів Франції, а коли капітан не дозволить інакше, хоч і втекти; і врешті він мав право сподіватися, що на такому справному і чистому судні, серед так добре годованої команди за недовгий час його лікарської кар’єри не спалахне пошесть, якій він не зуміє дати ради, отож йому можна зосередитись на одному: на магічному усуненні вади в мужній капітановій красі,
Ішлося справді про магію, тобто про дію сил, досі незбагненних для здорового розуму, а тому непевних; людина, яка знається на цьому, може зробити так, щоб сталось те, чого статися не може: оце і є магія. А покійний пан Янек з Куканя, Петрів батько, на цьому знався: до численних дрібних і великих справ, які він мусив робити, щоб прогодувати родину, поки докінчував свій обтяжений скорботою філософський твір, свій «Камінь мудреців», належало й замовляння бородавок — здебільшого в дітей, і восьми- чи дев’ятирічний Петр часто дивився на Ці його процедури, чий успіх, як пояснював батько, залежав виключно від пацієнтової довіри.
— Віра твоя тебе зцілила, — додавав пан Янек із сумною усмішкою, певне, щоб виправдати авторитетом святого письма своє чаклування, що здавалось його малому, але суворому синкові — як і все, що робилось у похмурій батьковій лабораторії — чимось непорядним і нечистим.
Щоб не затримуватись надміру довго на цьому дражливому епізоді, скажемо зразу, що Петрів шарлатанський трюк, від успіху якого залежало його життя, вдався так бездоганно й чисто, що він і сам не міг збутись подиву. Цьому сприяло й те, що всі на «Венеції» — і Морзеллі, й не-Морзеллі, як сицилійці, так і неаполітанці та корсіканці — були поспіль забобонні. А крім того, обидва молоді лобуряки, Акілле й Антоніо, нізащо не признались би, що їх, таких вернидубів, одним помахом руки приголомшив чоловік, який ще вчора вмирав від виснаження; тому вони, опритомнівши, почали запевняти, що Петр їх переміг, не торкнувшись, самою силою свого погляду. І всі на «Венеції» перейнялися глибокою пошаною до такого чарівника й стали опускати очі перед дотторе П’єтро да Куканом, аби не зустрітися з його всесильним поглядом; а капітан Еміліо — мабуть, автор цієї байки, що рятувала геройську славу роду Морзеллі, бо ж нема безчестя в тому, щоб піддатись силі не фізичній, а надприродній — нарешті сам повірив у власну вигадку, бо він був сицилієць і любив боятися: для нього було насолодою, коли по спині пробігав мороз. Тому обряд замовляння, як уже сказано, пройшов чисто. Петр виконав його в капітановій каюті, при повному місяці, при світлі малесенької свічечки, яку доручив вилити спеціально для цієї мети. Звелівши капітанові прикласти до щоки хусточку, намочену в криваво-червоному відварі шипшини, схилив голову й промовив у тиші, порушуваній тільки плескотом хвиль, своєю рідною мовою: