— Під моїм проводом, — заперечив герцог. — У тісній взаємодії з урядом його величності короля Франції.
Того вечора в меммінгенській резиденції Вальдштейна відбувся великий бенкет з тридцяти двох страв на честь французької делегації. Отець Жозеф не був там, бо, як покуту за гріх розніженості, що його допустився, подорожуючи в кареті, наклав на себе піст.
Уранці французи покинули Меммінген. Коли доїхали до Регенсбурга, отець Жозеф насамперед відвідав запеклого Вальдштейнового супротивника, курфюрста-герцога Максиміліана Баварського, і просидів з ним кілька годин на таємній нараді. Натякнув йому, що кардинал Рішельє не мав би нічого проти, якби Максиміліан зіпхнув Габсбурга з трону й надів цісарську корону сам; його превелебність навіть ладен докласти своїх рук до цього й схилити католицьких курфюрстів на бік Максиміліана. Таким чином був би елегантно й чисто покладений кінець традиційній ворожнечі між Францією та Габсбургами: Габсбурги будуть зметені, і квит. Та спочатку — і це неодмінна умова — треба домогтися, щоб так званий герцог Фрідландський, Альбрехт фон Вальдштейн, був скинутий з посади генералісимуса цісарської армії.
На це герцог Максиміліан відповів, що сказати легко, а от зробити… Серед курфюрстів нема жодного, хто не прагнув би всім серцем, щоб того чеського вискочня, Вальдштейна, послали к бісу; про це вони вже не раз говорили на таємних нарадах і дійшли просто-таки зворушливої згоди. Та є тут чималі труднощі: наказ про звільнення Вальдштейна може віддати тільки цісар, а той держиться за нього обома руками, бо вбачає в ньому свою головну, коли не єдину опору. Є й ще одна перешкода: сам Вальдштейн. То вам не якийсь тюхтій, телятко боже. Він напевне має своїх інформаторів і як тільки зачує, що в Регенсбурзі щось проти нього кують, то сам прибуде сюди на чолі своїх полків — і квит.
— Коли я хоч трохи знаюсь на людській душі, нікуди він не прибуде і нічого не зробить проти сил, які повстають на нього з його ж таки вини, — заперечив отець Жозеф. — Я з ним довго розмовляв, і мене гнітило гірке почуття, яке буває, коли трапиться побачити людину, ще донедавна сповнену душевних та тілесних сил, і переконатися, що та людина через власні незліченні паскудства, нечестя й безбожність стала тінню себе самої, так що не лише тіло її зломлене, а й дух став млявий.
Герцог Максиміліан пожвавився.
— Кажете, дух у Вальдштейна млявий?
— Я так висловився? — здивувався отець Жозеф. — Тоді перепрошую, ваша високосте, це вислів неточний. У нинішнього Вальдштейна дух не млявіший, ніж у будь-якої пересічної людини. Але ж доля його непересічна, і щоб упоратися з завданнями, які він собі визначив, потрібні енергія й розум, яких йому в його нинішньому занепалому стані бракує. Повірте моєму досвідові, ваша високосте. За своє життя, віддане примноженню слави божої й благу людського роду, я стикався з безліччю виняткових особистостей, яких бог обрав знаряддям для виконання своїх ухвал, чи милостивих, чи гнівних, одне слово — людей, які роблять історію. І всі ці обранці відзначалися тим, що в них бурхало полум’я життя, яке запалив у їхніх грудях сам бог і яке я своїм шостим чуттям відчував так само, як ми відчуваємо жар від каміна. Та в герцогові Вальдштейнові марно цього шукати. Він стільки сили доклав до поширення європейської пожежі, а тепер сам вигорів, і нутро його мертве й холодне.
Герцог Максиміліан Баварський замислився.
— Цікаво… Отче, прошу вас, нахиліться трошечки до моїх грудей: перше ніж устрявати в цю велику боротьбу, я хочу знати, яким вам здається моє полум’я. Чи не пригасло й воно?
Отець Жозеф ледь помітно всміхнувся.
— Запевняю вас, сину мій, що вогонь, який бурхає в грудях вашої високості, надзвичайно сильний і палючий.
Герцог Максиміліан, бородатий, похмурий войовник, виразно зашарівся від цієї похвали.
— Я щиро радий, — мовив він. — А то вже сам почав був боятися, що став не такий бадьорий, як замолоду. Але скажіть мені, отче: коли Вальдштейн уже не здатен до великих вчинків, чого ви такі зацікавлені в його поваленні?
Отець Жозеф відповів:
— Бо машина, приведена ним у рух, ще довго може крутитись за інерцією й завдавати шкоди. А коли він уже не здатен на великі діла, то, можливо, аби довести сам собі, що ще не пішов на дно, допуститься чогось відчайдушного. А відчайдушний вчинок, та ще й під’юджений дурістю й марнолюбством, може мати тяжчі наслідки, ніж учинок, підказаний ясним розумом, твердою волею і широким кругозором, наприклад той, перед яким стоїте ви і яким ви впишете себе в історію переможцем шкідника роду людського. Бо так званий герцог Альбрехт фон Вальдштейн, безперечно, чинить шкоду людству.