— Дозвольте спитати: з ким маю честь? — запитав Кеплер, пильно втупивши в нього очі, юнацька бистрота й проникливість яких, підкреслена чистим кольором білків, дивно контрастувала з пергаментною сухістю обличчя. Він причовгав до Петра повільними, дрібними кроками, ледь похитуючи головою, наче роздивлявся його, щоб намалювати портрет.
— Цього я вам не скажу, — відповів Петр, — бо як ви знатимете, хто я, то й без допомоги зірок зможете вгадати багато що з того, що чекає на мене в житті.
— Дарма, — сказав маг, скромно сівши на краєчок стільця. — Мені не конче знати, хто ви. З мене досить і того, що я знаю, ким ви не є.
— Не розумію, — здивувався Петр. — Ким же я не є?
— Тим галасливим і пихатим воякою, яким бозна-чому прикидаєтесь. Ви не дурило й не бешкетник, а тому, хоч ви цього й не прагнете, досить симпатичні мені. Вашій натурі було б куди легше спокійно задовольнити моє прохання й поводитись тихо та делікатно, відповідно моєму незначному становищу простого звіздаря, простого дослідника законів, що описують рух планет навколо Сонця. Я виразив цей заклик до тиші й делікатності, настеливши перед домом соломи та обмотавши калатало шматинкою. Отож вам би куди більше личило скористатись тим обмотаним калаталом, ніж грюкати безцеремонно кулаком у двері. Ні, ні, ви не грубіян, ви тільки прикидаєтесь ним. Навпаки, я бачу в вас щось по-юнацькому чисте: кажу це в ідеальному розумінні слова, бо й юнаки бувають, по-простому кажучи, великими свинюками. Будь ласка, не вважайте моїх слів лестощами: ви ж самі знаєте, що я не маю ані найменшої причини підлещуватись до вас. Якби я був не вченим у царині точних наук, а, як більшість моїх так званих колег, шарлатаном, то з першого поверхового погляду на вас зробив би висновок, що, хоч на вигляд вам заледве тридцять років, насправді ви прикрашаєте собою поверхню землі вже тридцять чотири чи тридцять п’ять.
— Тридцять два, — перебив Петр. — Три роки я прожив під землею.
Учений відповів упирячою усмішкою, мимовільну страхітність якої ще підсилював проникливий погляд темно-карих, часом аж чорних очей.
— Якби я був шарлатаном, — як дехто, кого я не хочу називати, і то не з делікатності, а просто тому, що боюся, бо чим більший негідник, тим довші в нього руки й більша сила, — я б сказав, що знаю про це. Та оскільки я не шарлатан, а серйозний дослідник, — і це, безперечно, робить мені честь, але не дає достатку, — то визнаю: ця подробиця вашого життя — новина для мене, бо по вас того анітрохи не помітно. Зате тим видніше, що ви народились у квадратурі Сатурна під знаком Лева, і це помітно на перший погляд, бо хода у вас елегантна, і це так пасує вашому вдаваному грубіянству, як корові сідло. Ваша хода пояснює й ту симпатію, яку ви пробудили в мені попри таку безцеремонну поведінку. Бо вам, шановний пане, дісталася природжена здатність викликати симпатію в літніх людей, особливо високопоставлених. Не подумайте, що я маю на увазі себе: сам я хоч і старий, але не високопоставлений, скорше навпаки. Вам не здається, що в моєму спостереженні є трохи правди?
Згадавши, як легко йому свого часу пощастило здобути прихильність герцога Танкреда і папи Павла, чи то «сердеги Камілло», і султана Ахмеда Першого, Петр мусив визнати, що в твердженні вченого таки багато правди.
— Якби я був шарлатаном, — провадив учений, — то твердив би впевнено, що ви народились на початку другої половини квітня, та оскільки я не шарлатан, то додам, що, можливо, й помиляюся. Як?
— Я приголомшений, — сказав Петр. — Я справді народився шістнадцятого квітня тисяча п’ятсот дев’яносто п’ятого року.
Вчений знов усміхнувся своєю упирячою усмішкою.
— От бачте. Правду кажучи, астрологія не варта того, щоб поважний учений цікавився нею, бо вона вивчає людські долі, а справжньому вченому не варт марудитися з людськими долями. Це ж виходить так, ніби великий письменник мусить заробляти собі на хліб, пишучи любовні листи неписьменним наймичкам; та коли він уже взявся за це діло, то робить його як слід, ґрунтовно. І я теж складаю гороскопи як слід, ґрунтовно.
Ніби на підтвердження своїх слів Кеплер вийняв з кишені аспідну дощечку й записав на ній дату Петрового народження.
— Поки що все гаразд, усе ясно, — провадив він. — Тільки стережіться, щоб оті ваші гарні, довгі ноги, що вміють так зграбно ступати, не спіткнулися найближчим часом, бо теперішнє розташування Сатурна таке ж, як у день вашого народження. Тоді Марс був у сузір’ї Водолія, а це знов веде до тієї ж таки квадратури Сатурна. Та поки що досить. Для мого дослідження було б дуже корисно, якби ви знали точно, в яку годину народилися. Та ви, скільки я бачу, цього не знаєте.