Трохи помовчавши, він ще двічі повторив:
— Бог мені свідок. Бог мені свідок.
Петр почував себе недобре під тим вогнем Вальдштейнових аргументів, і його ще настирливіше мучило питання, яке вперше зринуло в нього, коли він дивився на процесію вельмож, що простувала до церкви: чи Вальдштейн, цей хижак і відважний грач, з морального й суто людського погляду стоїть вище за всіх отих самозакоханих, обкурюваних ладаном ідолів юрби? Але Петр іще спромігся на таку відповідь:
— Того, що хтось би зробив, якби йому було дано це зробити, не засвідчить і сам бог. Ваші наміри, висловлені щойно, такі прекрасні, що якби я вірив у їхню реальність, то мусив би запасти в розпач, бо звів їх нанівець своїм злочинним утручанням. Та я, на щастя, не вірю в їхню реальність, бо для цього мусив би повірити, ніби Альбрехт із Вальдштейна, якому війна дала стільки зиску, як нікому в Європі, раптом вирішив її скінчити. Я, як ви не без досади були зауважили, маю здоровий шлунок, але цієї страви й він не перетравить.
— Переконання не можна накинути наказом, та й про смаки не варто сперечатися, — сказав герцог. — Ви лишаєтесь на своїй позиції — гаразд; це важить дуже мало чи й зовсім нічого, бо ви на ній лишатиметесь недовго. Ви самі дуже скоро пересвідчитеся, що я мав рацію, назвавши ваш учинок злочином. Ця війна — війна тюхтійства, що уклало спілку з гендлярством та зажерливістю. Ви можете сумніватись у моєму гуманізмі, але не в тому, що я маю голову на в’язах. Коли через вас Альбрехт із Вальдштейна покине воєнну арену, ця війна стане ще більш тюхтійська й гендлярська, а отже й кривавіша. Зважте лишень, що тоді станеться з моїм військом. Кажете, воно зіллється з армією Тіллі? Тільки я один із великих сучасних воєначальників зрозумів, що війна — це на три чверті організація й лише на чверть — стратегія. Велика Римська імперія розпалась через погану організацію. Завдяки моїм організаторським здібностям мої солдати добре взуті й одягнені, дістають добрий харч і платню. Я їх знаю, як свої п’ять пальців, і наважуся запевнити: добра половина їх радше розбіжиться, ніж перейде до обшарпаних, погано організованих полків, де в похід ідуть босі, а платню видають дубцем. Це військо стане справжньою чумою і для Німеччини, і для вашої коханої батьківщини, для всіх, хто працює, виробляє, будує, вирощує, збирає. І тоді пан Петр Кукань, побачивши наслідки свого злочину, якщо він ще має трохи сумління, повіситься на власному ремені. Такої величезної і складної людської маси, як армія генералісимуса Вальдштейна, не можна розпустити безкарно. На жаль, кара впаде не на голови тих, хто вчинив цю катастрофу, а спостигне мільйони безневинних людей.