– Ти ж нікого не візьмеш з собою?
– Правду кажучи, візьму, – визнав Томмі з ваганням. – Точніше, маю попередню домовленість підвезти Джойс Гадсон, приблизно опівночі, і забрати її додому – за умови, що моє повернення не викличе заперечень. Але хіба в тебе можуть бути якість причини не піти разом з нами?
– Це не зовсім добре!.. Не хотів би стати непроханим гостем… Але… я поїду з тобою й переночую в клубі Grandpère… Все одно маю бути там вранці… Можливо, що заскочу й до Ґордонса… Побачимо.
Старий Ніколас був досить радий, що позбувся їх обох. Поки вони зоставалися, він мусів пам’ятати про свій священний обов’язок господаря. Пізно по обіді він дійшов до вкрай напруженої ситуації в "Трагедії в каюті 33" і нетерпеливився дізнатися, чи лоцман, якого граф зв’язав у вбиральні, примудриться звільнитися і попередить юну американку, перш ніж моторний катер повернеться зі змовниками.
– Чи не заперечую я, щоб ви пішли? – бурмотів Ніколас, коли вони бігли сходами нагору. – Господи ти мій!
X
Ґордонс!.. Ґордонс – барвистий!.. Ґордонс – екзотичний!.. Ґордонс о пів на третю ночі! Блискуче освітлений, набитий до задухи, ядучий від диму; липкий від поту; крикливий від джину, народженого з брудного місива в запліснявілих погребах і гордо налитого в срібні фляжки з вензелями; гамірний від нової музики, яку тільки недавно привезли, без мита, з верхів’їв Конго і довели до тріюмфальної досконалости завдяки найдорожчому оркестрові в Штатах – щойно з Нью-Йорка, де його гастролі раптово урвалися через заборону… Райський сад!
Скрипки заспівали, саксофони завили, гобої загиготіли, кларнети заплакали, туби заревли, трикутники задзеленчали… Думаєте, "Плач проклятих"? Де тобі!.. "Самотній, сумую я без тебе".
Боббі Меррік, чекаючи у старомодному вестибюлі, поки його обслужать в гардеробі, почув одним вухом щось про чоловіка з Марсу і криво посміхнувся.
Прийшов він туди цілком згарячу. Ще задовго до того, як поїзд дійшов до Детройта, він вирішив не йти в Ґордонс. Оголошення про це рішення, як він спостеріг, позбавило скутости їхню розмову. Том помітно прояснів, хоча й галантно прикинувся розчарованим.
– Одна книга дуже цікавить мене, – пояснив Боббі. – Я волію почитати її в клубі, а не волочитися з купою шкільних баламутів.
– А як там ваш ревматизм, дядьку Дадлі! – довідувався Мастерсон. – У твоєму віці слід бути обачним. … Гм… Тобі ще не набридло?
– Ні, я вже переріс ці речі. Звичайні дурощі! Надто понуро вони виглядають, Томмі… Усі прикидаються!.. Хлопчисько за сусіднім столом невимушено настромлює на виделку холодну вечерю, що коштує 17 доларів на двох – пів його тижневої платні… Підскакує з повним ротом, щоби ще раз повести Мейзі через людський вир, набираючись відваги попросити її вийти за нього заміж і запитуючи себе, де він відкопає три сотні на брильянт…Мейзі не носитиме той, що коштує на цент дешевше. … І ще ця тужне виття, під яке вони танцюють; хоча – Бог знає – за любов до сумної музики винити Кларенса не слід. Він сумний юнак. Татко не хоче позичати йому грошей, і він п’є надто багато сусла.
– Чи ніколи не хотів вступити в Християнське товариство поміркованости?
– Не будь упертим, Томмі. Іди собі до Ґордонсу і розказуй там свіженькі історії, а я піду читати книжку.
– То мусить бути з біса добра книжка. Яка називається?
– О, це медичний трактат. Її ти не прочитаєш.
– Ставишся до себе серйозно, чи не так?
– Ескулап не менш ревнивий від Єгови, мій сину.
За взаємною згодою, вони припинили дражнити одне одного, і Боббі зацікавлено розпитував про різних приятелів, які донедавна не привертали його уваги.
Після того як пролунало ім’я Джойс, він запитав між иншим:
– Томмі, ти часто бачився з нею цими днями?
Мастерсон кивнув.
– Серйозно?
– Хотів би я, щоб так думали.
– Гребує тобою, авжеж?
– Ще й як!.. І ти добре знаєш, чому!
– Безглуздя! Уже як цілий рік не бачив її!
– Ну, не безглуздя… не для неї. Вона, доку, має тебе на думці.
– Боббі жестом відкинув такий здогад.
– Гарна дівчина!.. Хай тобі щастить, Томмі!
– Дякую! Піди й убий себе, і тоді може так і буде.
– Томмі, до речі, ти випадково не бачив молодої місіс Гадсон?
– Звісно… Пречудова… Бездоганна і недосяжна!.. Нікуди не ходить. Уранці, знаєш… Традиційні південні уявлення про жалобу – і все таке… Одного чудового дня вона прийде і створить справжню сенсацію!.. Мила? Боже мій! Ще не знаєш її, авжеж? Отже, ти ще ніде не був і нічого не бачив!